Університет

200 років Ніжинській вищій школі

Про університет

Ректорат

Вчена рада

Наукова робота

Студентська наукова робота

Аспірантура та докторантура

Державні закупівлі

Нормативна база

Контакти

Новини університету

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя виховав у своїх стінах  багатьох випускників, які стали спеціалістами у різних сферах. Неодноразово ми публікували інтерв'ю про цікавих та творчих особистостей – випускників вишуЦього разу нам вдалося поспілкуватися з одним з кращих студентів історико-юридичного факультету НДУ ім. М. Гоголя, науковим співробітником Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського, автором наукових праць та низки публіцистичних статей з історії Ніжина, переможцем першого в історії загально-вузівського чемпіонату з інтелектуальної  гри «Що? Де? Коли?».

  До вашої уваги - Роман Желєзко

 

"Перечитавши різні книги з історії я зрозумів:

навчатися буду лише на історичній спеціальності"

Класу з 7-го мене захопила історія! Дивно, але у класах 5-6 я не любив її, як і інші предмети: біологію, літературу, фізику, де треба було багато читати. Але одного вечора я вирішив почитати та взяв перший підручник, що потрапив під руку. Це був підручник з історії України. Я не знаю як це пояснити, але книга мене захопила. Я прочитав  підручник до кінця, ще посеред навчального року. Не зупинився, прочитав підручник і по Всесвітній історії.

Через пару місяців батьки купили мені першу мою книгу з історії:  енциклопедію Стародавньої історії, яку я читав днями і вечорами. Я запам’ятовував дати, складні імена правителів, географічні назви з першого прочитання. Тож, коли у 2002 р. моя перша вчителька з історії Стрілко Валентина Максимівна обирала учня, який представить Ніжинську ЗОШ № 4 на міській олімпіаді з історії, вибір впав на мене. У 2002 і 2003 р. я здобував ІІ місце на міських шкільних етапах олімпіади з історії. Завдяки цим перемогам у 2004 р. мене без вступних іспитів зарахували до гуманітарного класу Ніжинського обласного ліцею при НДУ ім. М. Гоголя.

У 2005 р. ліцей розподілився на два навчальні заклади: обласний і міський. Мій гуманітарний клас перевели до міського ліцею, з яким мої батьки й уклали нову угоду. Головний ухил в гуманітарному класі робився на англійську мову, на другому місці йшла історія. З англійською мовою в мене, м’яко кажучи, було не дуже, я був найслабшим учнем в класі. Всі вихідні в мене йшли на спроби виконати силу силенну завдань з англійської мови, але нічого не вдавалося. Батьки знайшли мені репетитора, але це не дало результатів. Через час, що йшов на безрезультатні намагання вивчити щось з англійської мови, я «завалив» решту всіх предметів. Тож перший курс ліцею я закінчив погано. Для багатьох викладачів ліцею я був «розчаруванням року».

У 2005-2006 р., ІІ курс навчання, я трохи виправився. Мені нарешті вдалося здобути І місце в міському етапі шкільної олімпіади з історії та втретє представити Ніжин на обласному етапі в Чернігові, де я знову потрапив до першої десятки.

Втім, з решти предметів дива зробити не вдалося. Закінчуючи з проблемами по низці предметів навчання в ліцеї, стало зрозумілим, що далі навчатися я буду лише на історичній спеціальності.

Перші «чисті» історики

У 2006 р. на історико-юридичному факультеті відкрили абсолютно нову спеціальність: класична історія. Студентів цієї спеціальності завжди називали «чистими» істориками, на відміну від старої, давно існуючої, спеціальності «Історія і правознавство» («брудних істориків»).

Я подав документи на спеціальність «Історія», на яку був зарахований за результатами співбесіди. На все життя в моїй пам’яті закарбувалися моменти подій, що сталися  в ході навчання вперше: перший семінар, що був з історії первісного суспільства (викладач Москаленко Олександр Юрійович), перший залік («мертва» для всіх, крім лікарів і фармацевтів, латинська мова), перша сесія, вперше замазався білою крейдою в коридорах Гоголівського корпусу(Сміється – авт). Вузькі коридори на перервах були схожі на мурашник, де всі кудись поспішали: хтось шукав аудиторію наступної пари, хтось поспішав додому чи на розваги. Новачки довго не розуміли того, що в потоці натовпу треба триматися центру, щоб не бути притиснутим до крейдяної стіни. Інакше весь одяг був білим. Я досі пам’ятаю, як вперше відтирав свій піджак від крейди.

Найцікавішим і найстрашнішим для всіх першокурсників істфаку був курс з історії Київської Русі, що його викладала Страшко Євгенія Матвіївна. Довгі списки рекомендованої літератури, роздруківка «Повісті минулих літ (ПВЛ), що снилася студентам ночами, сувора дисципліна на парах завжди тримали нас в тонусі. Лекції Євгенівни Матвіївни викликали в нас, зелених студентів, справжній жах! Втім, курс Київської Русі я засвоїв найкраще зі всіх курсів за 4 роки навчання. Ці знання не раз допомагали мені в роботі в майбутньому. Пам’ятаю як в першому семестрі на передекзаменаційній консультації Євгенія Матвіївна поставила мені 5 балів, яких мені бракувало до четвірки. Та що там четвірки, від цих 5 балів залежала доля моєї стипендії! Причому, п’ятіркою з цього предмету могли похвалитися одиниці. Тож перед початком другого семестру я поставив собі мету: отримати п’ятірку з  історії України, а саме - Київської Русі.

Історія була моїм хобі

Було важко, але я багато читав, дослівно конспектував лекції Страшко Є.М. Семінари з цього предмету в нас вела Нагорна Наталія Миколаївна, яку я «діставав» перескладаннями семінарів, аби мати найвищі бали. У моїй «заліковці» стояла п’ятірка з курсу «Київська Русь». Для когось це може здатись жартом, але для мене це тоді була велика перемога, здобуток, яким я пишався і який коштував мені зусиль. З цієї перемоги почався період моїх підвищених стипендій, які я отримував впродовж ІІ і ІІІ курсів навчання. Пізніше, як один з кращих студентів історико-юридичного факультету,  я чотири семестри одержував стипендію імені Михайла Грушевського.

За роки навчання на бакалавраті мені пощастило відвідувати лекції і практичні занняття таких талановитих і відданих своїй роботі викладачів, як Страшко Є.М., Ростовська О.В., Мицик Л.М., Луняк Є.М, Овдієнко П.П., Моціяка П.П., Мартиненко В.В. та інші. Неможливо забути і «новаторські», веселі, сповнені жартів пари Лейберова О.О. та Давиденка Ю.М. Не все ж життя бути серйозним, має бути час веселощів, якими були переповнені ці заняття.

Студентське самоврядування

До ІІІ курсу я був повністю байдужим до студентського життя на факультеті. Будучи замкненою людиною, я багато від чого стояв осторонь. Але 2009 рік все змінив. Викладачі вузу запросили мене взяти участь у вузівському відборі Всеукраїнської олімпіади з історії. Мені вдалося перемогти. У квітні 2009 р. я був у складі вузівської команди на Всеукраїнській олімпіаді з історії, що проходив у стінах Харківського університету імені Григорія Сковороди. Справжньою несподіванкою для журі  олімпіади, її учасників, викладача Луняка Євгена Миколайовича, який супроводжував Ніжинських олімпійців, та й нас самих, стало здобуте ІІ командне місце! Ми зі Стешицем Олександром – студентом IV курсу історико-юридичного факультету НДУ змогли обійти в загальному рейтинзі набраних балів низку провідних вузів України з сильними історичними факультетами!

Через тиждень у стінах Сумського державного університету я здобув перемогу у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт, присвячених 300-літтю українсько-шведської угоди 1708 р. та гетьмануванню Івана Мазепи. До Ніжина я привіз диплом І ступеня. Без перебільшення, коли я їхав до Харкова та Сум, про мене на факультеті практично ніхто не знав, але повернувшись з перемогами, я опинився в центрі уваги! Викладачі наполягали, щоб я не зупинявся і пішов до   студентського самоврядування.

У травні 2009 р. я був обраний до наукового сектору студентської ради історико-юридичного факультету та головою Історичного науково- дискусійного клубу (ІНДК). У 2010 р. мене обрали керівником наукового сектору факультету. Цю посаду я обіймав до закінчення навчання у 2012 році.

В рамках студради за ці три роки я з головою поринув у роботу. Десятки конференцій, десятки наукових статей з історії Ніжинського козацького полку, які я писав під керівництвом Ростовської Ольги Василівни, круглі столи стали звичною моєю роботою після щоденних пар.

«Що? Де? Коли?»

Найцікавішою сторінкою мого життя у студентському самоврядуванні стала всім відома інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?». Спочатку я сам грав у складі різних команд, коли такі ігри проводилися на історико-юридичному факультеті. А очоливши науковий сектор студради факультету я став  ведучим започаткованого факультетського чемпіонату, що відтепер складався не з однієї гри в півроку, а з трьох відбіркових турів і фіналу. Приємно, що започатковані в ті часі факультетські чемпіонати живі й досі.

Восени 2011 р. я вступив до магістратури зі спеціальності «класична історія». До цього у 2010 р. я закінчив бакалаврат з цієї спеціальності, а у 2011 р. – одержав диплом «спеціаліста» зі спеціальності «Історія і правознавство». Після права, я все таки хотів завершити навчання на своїй рідній спеціальності.

Магістратура 2011-2012 рр. – найкращий період в моєму житті, коли я дійсно був щасливим. Я робив те, що мені подобалось і приносило задоволення. На факультеті  у нас була маленька група з 7 чоловік: Бабка Володимир, Рудьков Олександр, Левун Катя, Бородавка Наталія, Борисенко Ольга, Заєць Дмитро та я. У цій групі були зібрані кращі, талановиті  студенти. Магістратура це час, коли ти не стільки навчався, а шукав своє місце в цьому житті. Частина з нас вже мала на той час постійну роботу. Ми ж з хлопцями (Бабка Володимир та Олександр Рудьков) поринули в «Що? Де? Коли?». Мені було приємно знову грати, а не бути ведучим. Разом з молодшими студентами (Лемеха Володимир, Пархоменко Олексій, Філь Валентин, Дигал Ярослав, Терещенко Максим, мій брат Желєзко Костянтин) ми зібрали нову команду історико-юридичного факультету. Ми ж історики, тому команду ми назвали «Рюрики» - на честь відомої династії, що правила Київською Руссю.

Наша команда регулярно грала в чемпіонаті історико-юридичного факультету, міжфакультетських змаганнях, міських іграх. Були яскраві перемоги й такі ж гучні поразки. Найбільшим нашим успіхом стала перемога у першому в історії загально-вузівському чемпіонаті з інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?» 2011-2012 років.

В цьому розіграші мене було обрано капітаном команди, що було доволі почесно. Захопивши лідерство ще в першому турі, ми утримували перше місце до кінця чемпіонату. Перед останнім туром вже було відомо, що «Рюрики» - чемпіони! Шкода, але я, а також Бабка Володимир та Рудьков Олександр, що були основною ударною силою нашої команди, не змогли зіграти в останній грі і бути на нагородженні. Команда грала без нас. Ми ж представляли НДУ ім. М. Гоголя на конференції «Дні науки» на історичному факультеті Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Пам’ятаю, як вже повернувшись з Києва, брат Костянтин, який грав в останньому турі, повідомив мені радісну звістку – «Рюрики» - чемпіони першого чемпіонату НДУ зі «Що?, Де?, Коли?». Радості не було меж! Ми святкували перемогу! Був і символічний приз-десерт від Олега Лісовця, ведучого, організатора і творця чемпіонату: торт у вигляді сови, символу мудрості.

«Історичний науково-дискусійний клуб при НДУ ім. М. Гоголя (ІНДК)»

З 1999 р. на історико-юридичному факультеті функціонує Історичний науково-дискусійний клуб – група студентів-любителів історії, які збиралися після занять щоб позмагатися в дискусії. Формат ІНДК був чимось новим, самостійним, незалежним від думок викладачів. Клуб регулярно проводив свої засідання, на яких обговорювалися різні теми з історії, політології чи культури. Вперше на засідання клубу у 2008 р. мене привів мій товариш Валентин Кавунник. У травні 2009 р. мене було обрано головою ІНДК. Загалом на посту я пробув до квітня 2012 р. За цей час нами було проведено десятки засідань, загально-університетських заходів. Учасники клубу були також друзями, однодумцями. Клуб став для мене справжньою школою життя. Навики керівництва, дискусій, доповідей, ораторського мистецтва, креативних підходів до дослідження, що згодом знадобились мені у житті, були сформовані саме в рамках ІНДК.

Після закінчення вузу я навчався в аспірантурі НДУ ім. М. Гоголя на спеціальності «Історія України». Після завершення навчання не полишив жаги до вивчення минулого і займався різними проектами. З листопада 2016 р. працюю науковим співробітником Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського. Пишу наукові та публіцистичні статті з історії Ніжина в козацьку добу, проводжу екскурсії містом Ніжином та відділом «Поштова станція». Паралельно з вересня 2018 р. є керівником краєзнавчого гуртка «Стежинами історії Ніжина» Ніжинської ЗОШ № 4.

Хобі 

У вільний час захоплююсь нумізматикою, історією письма та її реконструкцією, всім, що пов’язане з минулим. Багато хто дорікає мені, що навіть у вихідні я думаю про роботу. І частково ці люди праві. Я постійно щось шукаю, планую. З усього цього вдається реалізувати відсотків 25 %. Але поки я в процесі пошуку, я щасливий, а отже все це є джерелом радості, відчуття того, що ти робиш щось корисне.

Займаюся спортом, найбільше бігом. Біг для мене як медитація, розрядка після робочого дня. Улюбленим місцем пробіжок є береги р. Остер. Хоч я кожного разу біжу ледь не тим самим маршрутом, але ж щодня вода в річці інша, впродовж року змінюють свої барви дерева і трава вздовж Остра, що кожного разу дарує якісь нові спостереження і емоції. З цього року я знову почав брати участь в різних благодійних (Ніжин) та просто спортивних забігах (Бахмач, Славутич), квестах (Ніжин, Батурин).

З дитинства захоплювався риболовлею. Навіть «хворів» нею. Міг щоденно сидітися з вудкою біля води, навіть якщо клювало погано. Пам’ятаю, як у 1998 р., коли мені було 10 років, батько вперше взяв мене на риболовлю. Взяв тому, що не хотів залишати мене самого вдома. Ми ловили у Графському парку дрібних карасів, які згодом мали стати живцями для щуки. Впіймали лише одного і це був мій перший карась! Батько кудись відійшов. Аж тут клюнуло. Я двома руками смикнув за вудку, вирвав того карася далеко з води і той впав в суху канаву. Для мене це було нове відчуття, відчуття радості, яке я захотів переживати знову і знову. Намагаюсь чинити так і нині, щоправда на риболовлю зараз вже бракує часу та сил.

 

Підготувала:  Тіна КОШЕЛЕВСЬКА

Фото з архіву

Читайте також: Інтелектуальна гра "Що? Де? Коли?"

http://www.ndu.edu.ua/index.php/ua/novini-universitetu/item/1830-intelektualna-hra-shcho-de-koly

 

 

Прочитано 287 разів

Контакти

16600, м.Ніжин Чернігівської області, вул.Графська, 2

Приймальна ректора: (04631) 7-19-67 

Приймальна комісія: (04631) 2-35-88

Приймальна комісія: +380977973948

E-mail: ndu@ndu.edu.ua

Повний телефонний довідник

Партнери

     

   

сайт Національного Еразмус-офісу uarenet

Google Analytics Alternative