Вже не золотиться Ніжин багряним листям. Повільним кроком місто починає входити у пізню осінь. Важко плинуть над голими верхівками беззахисних дерев каламутні хмари. Замальовує жовтень сірим олівцем навколишній пейзаж. Давнє місто продовжує мріяти про душевний спокій, живе спогадами про його багате минуле.

Такої ж пори, 1882 року, вдихнув ніжинську осінь прибулий до міста Курською залізницею з Петербургу 32-річний Михайло Миколайович Бережков, що прийняв запрошення зайняти посаду професора російської історії в Історико-філологічний інститут князя Безбородька. Цього року розлука Бережкова зі столицею на Неві виявилася довічною. Згадуючи той період життя, Михайло Миколайович буде дякувати Богові, що доля звела його з Ніжином.

У просторий передпокій Ніжинського храму науки неквапом вступив молодий чоловік у бездоганно випрасуваній білій сорочці, чорній краватці, застібнутому сірому елегантному піджаку. На нього дихнуло минулим, враження від масивних стін було колосальним, одразу виникло бажання осягнути все те, що нагромадилось у цьому просвітницькому закладі. Відрекомендувався директорові, доповів, що отримав від нього телеграму про затвердження на посаді. Від останнього дізнався, що буде проживати в садибі інституту, яка разом із парком мала площу до 8 десятин. Крім головної триповерхової споруди власне навчального закладу на цій території розміщувались кам’яні і дерев’яні будівлі, в яких проживали службовці. Михайло Миколайович отримав у першому від інститутських воріт двоповерховому будиночку, на другому поверсі, казенну квартиру. Це були дві невеликі кімнатки: одна з них згодом буде вся заставлена стелажами з книгами, інша, окрім стелажів, вміщувала письмовий стіл, металеве студентське ліжко і декілька стільців. У побуті квартири Бережкова з’явиться слово «аскетизм», яке характеризує стиль життя її господаря. В інституті згодом дізнаються, що професор Бережков належав до того нечисленного гурту вчених, які пробивали собі дорогу в науку самостійно, іноді голодував, переживав великі труднощі з дитячих років. Отже, переломним у біографії Михайла Бережкова можна вважати 1882 рік, коли доля пов’яже його з Україною і містом на Острі на довгі роки. Почуття Бережкова з Ніжином будуть добре перевірені 50-річним періодом часу.

Ввічливий, ерудований, незмінно висококультурний, словом, щирий колега, став скурпульозно напрацьовувати авторитет. Органічно вписавшись у коло інститутської інтеліґенції, Михайло Миколайович уже в молоді роки посів у ньому гідне місце. Нині зрозуміло одне: уявити собі історію Ніжинського інституту кін. ХІХ - поч. ХХ ст. без його постаті неможливо.

 З 1886 р. він стане ординарним професором, розробить лекційні курси, почне навчати студентів працювати з джерелами, для них він створить всі можливі умови для занять. Професор був великим знавцем своєї справи, самовіддано, безмежно присвятив себе науці. Студенти його любили за цікаві лекції, адже він – жива енциклопедія. В аудиторію Бережков за допомогою служителя приносив купу книжок із закладинами. Ці книжки він давав для ознайомлення студентам; читаючи лекції, він не сідав у крісло, а здійснював обхід кафедри і висловлював свої думки на ходу. Серед студентів часто одержував різні прізвиська, зокрема, «Божого чоловіка», тому що мав іконописну зовнішність і видавався людиною не від світу цього. Протягом усього життя Бережков відзначався надзвичайною працездатністю і щирим ставленням до своїх знань.

Наполеглива робота забирала немало часу, не залишивши можливості для особистого життя. Михайло Миколайович бере участь у заснуванні наукового товариства при інституті, в археологічних з’їздах, що проходили у різних містах, стає активним членом культурного, мистецького та громадського життя тодішнього Ніжина.  Користуючись повною підтримкою колег-освітян, він розгорне у Ніжині велику дослідницьку роботу. З великим інтересом збиратиме, вивчатиме, розбиратиме архіви давнього Ніжина та Чернігова. Результатом стануть роботи: «Город Нежин в начале ХІХ века по описанию московской публики: Заметки к истории города», «Нежинские предания, относящиеся к 1709-му Полтавскому году», «К истории Черниговского Спасского собора», «М.Е. Марков и его рукописный сборник о черниговской старине» та ін. Всі вони свого часу були надруковані в Ніжині. Багаторічна, складна, насичена, наполеглива робота, не була марною.

 Минали роки. Життя поступово налагоджувалось, налаштовувався і побут. Відбулось ближче знайомство із самим містом. На початку Ніжин розчарував Бережкова. І тільки переживши у ньому першу морозну зиму, поступово почав відкривати оригінальність і самобутність міста. Весняний Ніжин відразу ж порадував своєю небуденною красою. В літній час був він густо-зеленим, уквітчаним високими тополями і могутніми липами, манив пахощами стиглих плодів, що радісно тішили очі на місцевому базарі.

Бережков любив музику, зокрема, духовні співи. Ще одна розрада Михайла Миколайовича – поліська стримана природа. Його часто можна було побачити в інститутському парку або ж у саду свого приятеля Івана Григоровича Турцевича. Такого саду, з екзотичними рослинами і римськими статуями, у Ніжині не було ні у кого. Дружба Бережкова і Турцевича тривала довгі роки. З Іваном Григоровичем його пов’язувала перш за все церква. Іван Григорович, як і Михайло Миколайович, були дуже набожні: не пропускали жодного святкового богослужіння. Обидва носили старанно загорнуті у білі хусточки проскурки. Обидва фарбували на Паску яєчка і замовляли в однієї і тієї ж господині паски. Кожного свята вітали один одного і промовляли самі теплі побажання. Нерідко сиділи разом у саду Івана Григоровича у вільний від роботи час, вели бесіди, згадували минуле, жадібно вдихаючи повітря доглянутого саду.

Церква і бесіди в саду – єдине, що відволікало двох професорів від книг. Решту часу вони були віддані науці. Дуже часто можна було бачити, як вогник у квартирі Бережкова не згасав до ранку. Цілу ніч він писав конспекти лекцій, які регулярно читав ніжинській аудиторії у будинку Купецького зібрання, або ж Народному домі. У березні 1905 р. у Ніжинському Народному домі за ініціативою діячів культури, зокрема М.К. Заньковецької, проф. ін-ту М.М. Бережкова, муз.-гром. діяча, керівника Народного дому Ф.Д. Проценка, була відкрита бібліотека-читальня. Тоді її фонд, що складався з подарунків ніжинців, налічував 750 тт. Свій суттєвий «книжковий внесок» у щойно відкриту бібліотеку зробив і Бережков.

У період існування Народного дому, Михайло Миколайович захопиться мистецтвом, братиме участь в аматорському театрі. Як справжній науковець, вивчить репертуар театру, читає багато художньої та мистецької літератури. Він не мав яскравих фізичних даних, артистичної зовнішності – скромно вдягнений, стрункий, не вродливий, однак на сцені створював неповторні образи. Усі, хто знав і бачив Бережкова-актора, відзначали його інтеліґентність, емоційність, що були результатом майстерності початківця.

В січні 1925 р. у Ніжині було утворено Наукове товариство краєзнавства. Провідну роль у діяльності товариства відігравали викладачі Ніжинського інституту народної освіти. Члени товариства (серед них був і М.М. Бережков) досліджували історію, фольклор, етнографію, природу, економічний розвиток краю. Перу Бережкова належать і спеціальні роботи з історії Ніжина та Чернігівщини.

Варто відмітити М.М. Бережкова як дослідника історії Кримського ханства. Документальні матеріали по цій темі він став накопичувати ще під час проживання в Москві. У Ніжині вийдуть друком його праці: «Древнейшая книга крымских посольских дел 1474-1505 г.г.», «Крымские дела в старом царском архиве XVI-го века, на основании современной архивной описи», «План Юрия Крижанича о завоевании Крыма», «Нур-Салтан, царица крымская. Историко-биографический очерк», «Шагинь-Гирей, последний крымский хан», «Крымские шертные грамоты» та інші.

 Бережков був винятково самокритичним, усвідомлював те, що плину часу не зупинити. Він не приховував своєї «старомодності», навіть пишався нею. Професор старої школи звертався до слухачів неодмінно «Господа товарищи студенты». Однак стан здоров’я Михайла Миколайовича змусив його прийняти рішення вийти на пенсію. З 1904 р. Бережков проживає в Ніжині на приватній квартирі, але не втрачає зв’язків з інститутом та науковими колами. Професор був відданий справі ніжинської вищої школи настільки, що майже в сімдесятирічному віці знову вступає до неї як позаштатний професор і завідуючий фундаментальної бібліотеки, якою йому доводилося займатися і раніше. Джерела свідчать, що він намагався працювати до останніх днів свого життя у бібліотеці інституту та у своєму робочому кабінеті вдома. Михайло Бережков помер на 82 році життя у квітні 1932 р.    Одразу ж почалися клопоти щодо виконання заповіту Михайла Миколайовича – передачі його архіву та книжкового зібрання до книгозбірні ніжинського інституту. Справжнім багатством, що залишив по собі професор Бережков, була його об’ємна особова колекція. Нині кількісно спадщина нараховує 1446 од. зб. За змістом вона має неперевершену вартість. Іменне зібрання Бережкова – це справжня лабораторія його наукової думки. Склад збірки знайомить нас не тільки з книгами, які сприяли науковій роботі вченого, а також з літературою, яка формувала його кругозір. На книгах збереглись автографи відомих вчених і письменників, які дарували свої праці власнику бібліотеки. Також, на примірниках наявні численні записи самого Михайла Миколайовича, які він залишав у процесі роботи з книгою. Нині книжкове надбання М.М. Бережкова стало доступним усім поціновувачам минувшини. Величезна книжкова спадщина професора Бережкова ще чекає на глибоке і ретельне вивчення. Відтепер кожен бажаючий може завітати до бібліотеки університету та ознайомитись з матеріалами особової збірки Михайла Миколайовича Бережкова.

З нагоди 175-річного ювілею вченого співробітники бібліотеки підготували книжкову виставку-портрет «Ніжинські стежки Михайла Бережкова». У книжковій експозиції представлені видання із основного та рідкісного фонду бібліотеки. Почесне місце в експозиції посідає добірка матеріалів, що ілюструє життєвий шлях і наукову діяльність ученого. З-поміж численних видань особливо цінними є прижиттєві видання вченого, зокрема: «Нежинские предания, относящиеся к 1709-му Полтавскому году (1909), «Георгий Кониский, как проповедник» (1895), «А. Ф. Шафонский и его труд: Черниговского наместничества топографическое описание» (1910), «М. Е. Марков и его рукописный сборник о черниговской старине» (1902), «Крымские шертные грамоты» (1894) та ін. Окремий розділ виставки присвячений виданням з автографами та дарчими написами відомих діячів науки та культури, які свого часу були подаровані Михайлу Бережкову.

Книжкова експозиція розміщена у читальному залі для наукової роботи (Гоголя, 4). Ознайомитися можна до 10 листопада – щоденно у години роботи бібліотеки. Запрошуємо всіх зацікавлених користувачів відвідати виставку.