Через усе життя проніс Григорій Васильович любов до рідної землі, найрідніших людей, батьківської оселі в Нових Петрівцях, що на Київщині, опублікувавши монографію «І на оновленій землі… Межигір’я та Нові Петрівці в історико-суспільному та культурному вимірах» (Ніжин: НДУ, 2023. 382 с.).
Родинне тепло й любов зігрівали душу й серце впродовж усього його подальшого життя: і в світлих стінах рідної школи, й у період гіркого воєнного лихоліття Другої світової, і на холодних військових кораблях Північного флоту, у суворому краї вічних буревіїв і штормів; і на філологічному факультеті найпрестижнішого Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка; упродовж чотирирічного (1963–1967) учителювання у Згурівській школі-інтернаті, де зустрів красуню й натхненницю, богиню квітів і весни – Надію Флорівну, з якою виховали двох взірцевих синів, дочекалися й пораділи успіхам внуків, зустріли майже 60 щасливих першотравневих весен.
Ідея любові прозоріє й на всіх етапах життєвого, наукового й викладацького шляху Григорія Васильовича у стінах Ніжинської вищої школи, якій віддано 55 (1970–2025) життєлюбних, самовідданих, величних і креативно-творчих років. Тут Григорій Васильович виховав цілу плеяду науковців та студентів, учителів-практиків, яких любив і шанував, підтримував, умів для кожного знаходити мудре й тепле слово, дати слушну пораду. Тривалий час паралельно з викладацькою діяльністю Григорій Васильович обіймав керівні посади: 1972–1974, 1988–2004 – декан філологічного та історико-філологічного факультету; 1972–1974 – завідувач кафедри російської та зарубіжної літератури, 1974–1988 – історії культури, літератури та народознавства, 1991–2003 – зарубіжної літератури та історії культури, 2003–2016 – світової літератури та історії культури, 2016–2022 – слов’янської філології, компаративістики та перекладу.
Найбільшою цінністю всього подальшого довгого й плідного життя поряд із любов’ю до найрідніших і близьких людей, повагою до друзів, колег, студентів, щоденною увагою до сродної праці, яка завжди окрилювала й надихала на пошуки нових концепцій, тем та ідей, постала любов до Ніжинської вищої школи. Тут Григорій Васильович перебував на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора, завідувача кафедри, декана факультету, виявляючи постійне зацікавлення долею і творчим доробком її засновників, фундаторів і вихованців зокрема й усього Поліського краю загалом.
Упродовж 55 літ Григорій Васильович Самойленко репрезентував Ніжинську вищу школу як відомий в Україні та за її межами учений-літературознавець, бібліограф, історик культури, висококваліфікований викладач, умілий організатор освітнього процесу та науково-дослідної роботи. Його наукові праці (понад 600), серед яких понад 90 монографій, підручників та навчальних, навчально-методичних посібників, енциклопедичні видання, науково-популярні книги, що користуються великим попитом серед колег – філологів, істориків, культурологів (науковців, викладачів, аспірантів, студентів, учителів загальноосвітніх закладів різних рівнів та ін.).
Ключовим спрямуванням наукових досліджень ученого стало вивчення проблем російської та української літератури ХІХ–ХХ ст. Це засвідчують його дисертаційні праці, а також монографії («Олександр Фадєєв і Україна» (1980), «Пилип Морачевський – поет, драматург, перекладач» (1999, 2006), «Л. Глібов у колі сучасників» (2011), «Т. Шевченко і Ніжинська вища школа» (2013), «Микола Гоголь і Україна. Енциклопедія» (2020), «Пантелеймон Куліш та Ганна Барвінок: доля, Україна, любов» (2021).
У сучасному науковому світі професор Самойленка Г.В. давно відомий як фундатор українського гоголезнавства. Він став ініціатором створення в 1996 році єдиного у світі Гоголезнавчого центру, який здобув визнання в широких колах наукової громадськості України та зарубіжних країн. За його наукового керівництва в Ніжинській вищій школі організовано та проведено 15 міжнародних наукових конференцій, присвячених життєвому й творчому шляху Миколи Гоголя, видано 15 наукових збірників, опубліковано 14 одноосібних монографій у період від 1984р. – до 2024р., серед яких «М.В.Гоголь і літератури народів СРСР» (1984), «Вивчення творчості Гоголя в школі» (1988), «Микола Гоголь і Ніжин» (2008), «Творча спадщина Гоголя на перетині епох» (2009), «Гоголь у XX ст.» (2009), «Ніжинський список другого тому «Мертвих душ» М.Гоголя» (2012), «Повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» в українському текстологічному, соціологічному та мистецькому вимірах» (2018), «Навіки з Україною: до 215 річниці Миколи Гоголя» (2024).
За період функціонування Ніжинської школи гоголезнавства підготовлено та успішно захищено 7 дисертаційних праць (одна докторська та шість кандидатських робіт). Гоголезнавчий центр з ініціативи Григорія Васильовича став осередком проведення щорічного Всеукраїнського конкурсу учнівських та студентських літературно-творчих робіт імені Миколи Гоголя, всеукраїнських наукових Гоголівських конференцій та зібрань, присвячених актуальним проблемам літератури та історії культури Полісся. Про залюбленість у царину історії культури поліського краю засвідчили монографії Григорія Васильовича «З молитвою за Україну. Церковно-культурні діячі Північного Лівобережжя XVII століття» (2023), «Зірки продовжують світити: Марія Заньковецька та її орлята» (2024), «Поляки в Ніжині та їх роль у розвитку культури міста (ХVІІ–ХХІ століття)» (2019, у співавторстві).
Зацікавлення та захоплення Григорія Васильовича культурологічними проблемами пов’язані із започаткуванням і формуванням новітнього в науковій та освітній діяльності вищої школи напряму – літературно-мистецьке краєзнавство. На базі Ніжинського університету Григорій Васильович створив науково-методичний центр «Регіональне вивчення культури Полісся», якому рішенням Вченої ради Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя 27 лютого 2025 року було присвоєно ім’я його засновника.
Науковій проблематиці з культурологічної царини присвячено понад 40 монографій та навчальних посібників видань різних років («Нариси культури Ніжина ХУІІ–ХХ ст.»: у 5 т. (1995–1998 рр.), «Літературне життя Чернігівщини ХІІ–ХХ ст.» (2003, 2011), «Культура Чернігівщини XI – першої пол. ХУІІ ст.» (2004), «Розвиток культури на Північному Лівобережжі України у другій пол. ХУІІ–ХУІІІ ст.» (2007), «Розвиток художньої культури на Чернігівщині у ХІХ– на поч. ХХ ст.» (2015), «Ніжинський драматичний театр ім. М. Коцюбинського» (1996), «Громадсько-культурне та літературне життя Чернігова кінця XIX – поч. XX ст.» (1999), «Марія Заньковецька і Поліський край» (2004), «Театри і актори Північного Лівобережжя» (2010), «Розвиток художньої культури на Чернігівщині у ХІХ–поч. ХХ ст.» (2015), «Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне» (2016), «Пилип Морачевський і Ніжин» (2016), «Історія української культури ХІІ–ХХІ століть у регіональних зв’язках» (2021) та ін. Цікаві, новаторські за змістом публікації Григорія Васильовича стали підґрунтям для підготовки й успішного захисту дев’яти кандидатських дисертацій представниками культурологічної наукової школи. Монографії та навчальні посібники з вдячністю активно використовують викладачі ЗВО в сучасних наукових студіях та в освітньому процесі, аспіранти й студенти вищих навчальних закладів, учителі загальноосвітніх шкіл у своїй педагогічній діяльності.
Із великою любов’ю Григорій Васильович умів відкривати нові, невідомі досі факти з історії рідного педінституту й університету, їхньої величної минувшини; гортати сторінки архівних матеріалів Ніжина, визначних місць Чернігівщини; висвітлювати етапи людського й наукового життя представників Ніжинської вищої школи різних періодів її функціонування, життєві долі й філологічні горизонти колег сьогодення. У монографіях, присвячених історії розвитку української освіти й науки, простежено виразний акцент на висвітленні значущості й тієї ролі в їх становленні та розвитку, яку відіграла Ніжинська вища школа, її наукові школи й педагогічні колективи. Особливо великим попитом користуються сьогодні, у час 220 річниці від дня заснування вищої школи в Ніжині, монографії Григорія Васильовича «Ніжинська філологічна школа. 1820–1990» (1992), «Ніжинська вища школа: сторінки історії» (2005), «Вища педагогічна освіта України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Чернігівська область» (2012), «Храм науки і знань» (2020), «Храм знань і духовної величі» (2-ге вид., 2020), «Ніжинська вища школа в життєвих та творчих долях її випускників». Т. 1 (1820–1920), 2020; «Ніжинська вища школа в життєвих та творчих долях її випускників». Т. 2 (1920–2020), 2020; «Ніжинська вища школа у спогадах студентів та викладачів» (у 2-х томах, 2015, у співавторстві).
Блискуче орієнтуючись у складних реаліях життя України, особливо – 90-х років минулого століття, в історичних змінах у світі й Україні, Григорій Васильович із глибокою любов’ю до Поліського краю стає засновником і відповідальним редактором наукового часопису «Література та культура Полісся», серія «Філологічні науки» та серія «Історичні науки» (від 1990 року вийшло 111 випусків), дещо пізніше – одночасно відповідальним редактором «Наукових записок Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Філологічні науки» (від 1997 року).
Збірник «Література та культура Полісся» став особливою відрадою для Григорія Васильовича після відходу в кращі світи Надії Флорівни – дорогої дружини, самовідданої і багаторічної помічниці, натхненниці усіх видань часопису. Випуск 100, серія «Історичні науки», №14 та серія «Філологічні науки», №15 (2020. 308 с.) був присвячений світлій пам’яті Н. Ф. Самойленко. Усі пам’ятають певні труднощі із вчасним добором статей і комплектуванням випусків, але й тут виняткова відповідальність, чуйність і життєва мудрість Григорія Васильовича перемагали. Обидва часописи були доброчинною справою останніх 35 років його життя, це була інвестиція в наукове майбутнє України загалом і Ніжинської вищої школи зокрема, адже якісний викладацький склад багатьох сучасних кафедр університету, репрезентований докторами й кандидатами наук із філології, історії, культурології, мистецтвознавства, педагогіки, – це результат багаторічної, копіткої й напруженої праці Григорія Васильовича. Колеги з глибокою вдячністю відзначають це повсякчас, захоплюючись його невичерпною творчою наснагою, енергією, умінням продукувати нові й нові ідеї, жити з любов’ю до людей.
Важко повірити й неймовірно сумно усвідомити, що вже не зустріне, не наздожене, не привітає, не повідомить про нові плани й задуми: завершити оформлення іменної аудиторії, поїхати зі студентами до Києва для ознайомлення з культурними шедеврами столиці, творами образотворчого мистецтва або побувати з ними в музеї, подивитися виставу в театрі, послухати класичну музику; дописати статтю про українську бандуру, віднести монографію у видавництво, допомогти знайти світлину колеги з кафедри, уточнити окремі дати чи доцільність уживання новітніх термінів автором у надісланій до часопису статті, узгодити текст інформаційного листа наступної конференції чи дати гостьової лекції, завершити підготовку матеріалів до акредитації програми третього (освітньо-наукового) рівня «Порівняльне літературознавство»…
А здавалося, що Григорій Васильович перебуває поза часом, бо довгі літа лише увиразнювали й розширювали діапазон його наукових інтересів, стимулювали до пошуків нових тем та ідей. І все це на тлі виразних горизонтів працелюбства, життєлюбства, людинолюбства, Українолюбства, літературолюбства…, постійної спраги спілкування, ясності думок і розмислів. Роки не змінювали сформованого замолоду потужного внутрішнього посилу, постійного руху, додаючи життєвої мудрості, підживлюючи характерний для Григорія Васильовича молодечий запал, збуджуючи допитливість розуму, бажання працювати і творити. Усі вважали, що монографії так пізно не пишуть, що жити з роками – справа дуже непроста, але Григорій Васильович переконав, що літа не спроможні згасити його жагу й любов до сродної праці, звузити простір для нових оригінальних наукових досліджень. Літа майже не мали впливу й на вроду, зовнішню красу Григорія Васильовича: завжди стрункий, сповнена природної гідності постава, самобутні витончені риси лиця. Борозенки на лобі досить тривалий час були майже непомітні, вони довго минали його мудре і світле чоло.
Всевишній подарував мені 45 літ праці на одному факультеті з Григорієм Васильовичем – визначним літературознавцем, гоголезнавцем, кулішезнавцем, істориком культури, патріотом України, справжньою енциклопедією українознавства, мудрим педагогом, активним громадським діячем і прекрасною Людиною, яка стала для колег і кількох тисяч здобувачів вищої освіти Легендою Ніжинської вищої школи, взірцем великого й невтомного Працелюба.
Мала й неабияке щастя майже 20 років працювати під керівництвом людяного й справедливого декана, який повсякденно захоплював благородством душі, глибиною розуму, невичерпною енергією, інтелігентністю, невтомністю, надійністю, оптимізмом, щирістю, порядністю, чесністю перед собою і людьми, пунктуальністю, безкомпромісністю, аристократичністю, вишуканістю, глибокою повагою до колег і батьківським ставленням до студентів, постійним науковим пошуком й обов’язково знайденим виходом зі складних життєвих ситуацій, сміливістю прийнятих рішень.
І, на превеликий жаль, лише 3 місяці спільної праці на новоствореній кафедрі української мови, літератури, культурології та журналістики. Григорій Васильович умів поєднувати хист науковця й дар керівника, ніколи й ніде не втрачав особистої ідентичності, послідовно й незмінно по-філософськи дивився на світ. Але в життя свої закони... Зовсім несподівано, раптово серце Великого Працелюба перестало битися, вечірнє повідомлення в соцмережі сповістило про відхід у вічність епохи, Легенди Ніжинської вищої школи. Сумна звістка обпекла невимовним болем серця найрідніших людей, колег, друзів, знайомих, широких кіл наукової й освітянської спільнот усієї України.
Утілювати в сучасне життя ідеї Великого Працелюба продовжує кафедра української мови, літератури, культурології та журналістики, колектив факультету філології, історії та політико-юридичних наук. Так, було підготовлено матеріали й проведено Міжнародний конкурс учнівської та студентської молоді імені Пантелеймона Куліша, квітень 2025 року (31 учасник); Всеукраїнський конкурс учнівської та студентської молоді імені Миколи Гоголя, квітень 2025 року (20 учасників); круглий стіл до Міжнародного дня рідної мови «Мова – ідентифікатор нації» (21 лютого 2025 року); круглий стіл до 200-річчя Василя Білозерського, українського громадського, політичного, культурного діяча, журналіста, видавця, вченого (11 березня 2025 року). Останнє зібрання було присвячене світлій пам’яті професора Г.В.Самойленка, який устиг підготувати проєкт програми круглого столу; круглий стіл «Ще раз зібрались ми до тебе, Тарасе…» (до 185-річчя виходу першого видання «Кобзаря» Тараса Шевченка), 25 березня 2025 року. Триває укладання програми Перших всеукраїнських філологічних та історико-культурологічних читань на пошанування професора Григорія Самойленка «Слово. Текст. Культура. Пам’ять» та програми щорічної Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Арватівські читання–2025», де заплановано роботу круглого столу «Сівачі доброго і мудрого: Федір Арват і Григорій Самойленко». Завершуємо форматування тексту Книги спогадів і публікацій до 90-річчя професора Г. В. Самойленка. Триває підготовка до видання 112 випуску наукового часопису «Література та культура Полісся», серія «Філологічні науки», який присвячуємо світлій пам’яті його засновника.
Багаторічна наукова й педагогічна діяльність професора Г. В. Самойленка цілком заслужено відзначена багатьма державними та відомчими нагородами, престижними преміями всеукраїнського рівні. Від вдячних колег Ніжинського університету – філологів, істориків, культурологів; аспірантів, численних студентів й однодумців найбільшою відзнакою, окрім щирої вдячності, вічної й світлої пам’яті та глибокого пошанування, може стати присвоєння сучасному факультету філології, історії та політико-юридичних наук імені професора Г.В.Самойленка.
Воістину, окрилених любов’ю повсякчас любить сам Бог і дарує їм такий довгий, плідний, взірцевий земний шлях, який пройшов наш і дорогий, і незабутній Григорій Васильович.
Надія Бойко
