Особливо теплі і зворушливі стосунки налагодились в Григорія Васильовича з бібліотекою університету. В цих стінах Григорій Васильович був частим гостем. Протягом багатьох років був Головою Бібліотечної ради. Тут він презентував свої наукові видання, тут він любив спілкуватися з добрим товариством небайдужих до Слова бібліотекарок. Він поспішав передати нам усе, що знав про наш край, про його минувшину, про людей цього краю, він наполегливо трудився і видавав одну за одною книжки з краєзнавства, літературознавства, педагогіки. І кожного разу радів, коли дарував нову книгу в бібліотеку. Більшу частину своєї книгозбірні передав у фонди нашої бібліотеки, аби ними скористалися студенти та молоді аспіранти, які відвідують нашу книгозбірню.
Ще зовсім нещодавно разом будували плани: ювілей університету та бібліотеки… На жаль, він так і не зміг уже побачити біобібліографічний покажчик до 90-річчя від дня народження, який зібрав та упорядкував… Його нема посеред нас. Хтось із великих казав: «Коли помирає людина, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, якою багатою і щедрою була її душа». Нам особисто бракує його підтримки, його доброї поради. Пішов і не повернеться, залишивши після себе мудрі книжки, добру пам‘ять серед колег і друзів, серед краю і його мешканців, яких він так любив та прикрашав своєю особистістю не лише рідний університет, а й українську землю.
Велике спасибі і доземний уклін Вам, Вчителю!