Від симфонічного оркестру до синхроніста
Історія професійного шляху Дмитра Вовка — яскравий приклад того, як несподівані повороти долі та залізна самодисципліна формують справжнього фахівця. Його шлях розпочався не з лінгвістичних словників, а з музичних партитур. Як професійний флейтист, випускник консерваторії та артист симфонічного оркестру театру оперети, Дмитро змалку звик відчувати ритм і гармонію. Саме ці навички згодом стали надзвичайно важливими у перекладацькій діяльності.
«У школі я англійську практично не знав — її викладали так, що знати її було неможливо. Але на зламі епох, коли з’явилася можливість виїхати за кордон, з’явилася і мотивація. Я почав вивчати мову з нуля», — поділився спікер.
Його освітній шлях вражає своєю багатогранністю: від інтенсивних державних курсів у Києві до навчання в Києво-Могилянській академії, професійної підготовки в Австрійському центрі дослідження миру та здобуття економічної освіти у Відні (JVI). Такий різнобічний досвід дозволив йому стати експертом у сферах конфліктології, фінансів і міжнародної безпеки.
Синхронний переклад як «вибух у мозку»
Під час зустрічі Дмитро детально розкрив фізіологічний і психологічний бік роботи синхронного перекладача. Синхронний переклад — це не просто знання слів, а одночасне виконання трьох складних процесів: слухання, аналізу та миттєвого відтворення тексту іншою мовою.
«Це щось на кшталт безперервного вибуху в мозку. Ви перебуваєте в стані екстремальної інтелектуальної напруги», — пояснив він. Саме тому золотим стандартом професії є робота в парі, коли перекладачі змінюються кожні 20 хвилин. Це не розкіш, а необхідність, що дозволяє зберігати точність і контроль над змістом.
Байкер, який рятує переговори
Одним із найбільш захопливих моментів зустрічі стала розповідь про роботу у вищих органах влади. Дмитро згадав випадок, коли через критичну ситуацію у Верховній Раді йому довелося терміново приїхати на засідання просто на мотоциклі.
«Я заїхав у двір Верховної Ради в шкіряній байкерській куртці, джинсах і ковбойських чоботах. На мене дивилися як на прибульця серед людей у дорогих костюмах Brioni. Але інший перекладач так і не з’явився, засідання майже зривалося, тож я сів у кабіну і почав працювати. Тоді я зрозумів: неважливо, у що ти одягнений, якщо ти — єдиний, хто може донести думку і врятувати процес».
Професійні виклики: штучний інтелект і універсальність
Студенти активно цікавилися, чи не витіснять перекладачів сучасні технології. Відповідь Дмитра була чіткою й однозначною: штучний інтелект є потужним інструментом для автоматизації рутинних процесів, але він не здатен замінити людину в ситуаціях із «подвійним дном».
Машина здатна розпізнати граматичні конструкції та відтворити загальний зміст висловлювання, однак вона не відчуває іронії, прихованої зневаги, натяків або гри слів. На відміну від штучного інтелекту, перекладач працює не лише з мовою, а й із психологічним простором комунікації: він відчуває енергію аудиторії та спікера, створює атмосферу довіри між сторонами й допомагає вибудувати ефективний діалог. Саме тому сучасний перекладач має бути максимально універсальним фахівцем, здатним орієнтуватися в найрізноманітніших темах — від будови сільськогосподарських комбайнів до діагностики рідкісних хвороб. Недарма, за словами гостя, перекладач повинен бути «універсальним солдатом»..
Уроки для майбутнього
Зустріч пройшла в атмосфері щирої зацікавленості й взаємної поваги. Дмитро Вовк, який нині працює у Франції, дав студентам головну пораду — ніколи не боятися пробувати. Навіть якщо перший досвід буде стресовим або невдалим, саме він є частиною шляху до професійної майстерності. Його думка про те, що «підручники з перекладу — це лише суб’єктивний досвід автора, а власний шлях кожен знаходить сам», стала важливим підсумком зустрічі.
На завершення перекладач пообіцяв, що з потеплінням обов’язково завітає до Ніжина офлайн — звісно ж, на своєму мотоциклі. Ця тепла онлайн-зустріч, організована Н.І. Лєпуховою, стала яскравим нагадуванням про те, що переклад — це не просто професія, а міст між культурами, який тримається на інтелекті, досвіді та характері конкретної людини. Студенти та викладачі висловили щиру вдячність Дмитру Вовку за відкритість, практичні поради й цінний професійний досвід, яким він поділився, а також за мотивацію до подальшого фахового зростання.
Автор: Дарина Артеменко
