«Мрію, щоб українська мова лунала завжди і всюди, адже доки живе мова – живе нація. Одне посіяне зерно дає вісім паростків, а з восьми зернин виростає ціле українське поле. Нехай воно колоситься під мирним, переможним небом України», – так вважає засновниця та очільниця Фундації української книги в Угорщині UNABOOK, членкиня Товариства української культури в Угорщині Уляна Княгинецька. Фундація вже шостий рік поспіль видає українські книги для читачів з важкими порушеннями зору. Читайте про це в газеті «Український дім» (число 3 (130), щойно виданій Центром гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя.

Так називається одне з фронтових оповідань з Донбасу Євгена Луняка. Рецензію на щойно видану книжку, що складається з 22 історій сьогоднішнього важкого бойового повсякдення, опубліковано в газеті «Українській дім» (число 2 (129), 2025 р.).

Автор – доктор історичних наук, професор Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя від 2014 року вивчає історію вже не в архівах, а на місцях подій. Після його повернення з Донецького аеропорту і з Дебальцевого вони ще довго не відпускали його під час викладання в Гоголівському виші й правдивими рядками озивалися у фронтових оповіданнях. Наприкінці лютого 2022 року Луняк відправився вже на нові воєнні рубежі. Як чоловік з аналітичним розумом, він спостерігав, знаходив головне в другорядному, занотовував у пам’яті людей і події, котрі збагачували досвідом.

Такий чин сповідує не одне покоління українських патріотів, для котрих князівський тризуб означає волю. Саме про них читайте в газеті «Український дім» Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою НДУ імені Миколи Гоголя (число 1 (128) 2025 р.)

Створився тип українця, який зрозумів, що влада – це боротьба, а держава – це кров і залізо» (з листівки українського підпілля, 1949 р., автор невідомий). На цій тезі наголошували учасники відзначення 107-ї річниці доленосної битви під Крутами.

У червні 2024 року, за ініціативи кафедри дошкільної освіти, укладено угоду про співпрацю між Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя та Міжнародною Академією Прикладних Наук в Ломжі, Республіка Польща. За піврічний термін викладачами кафедри спільно з польськими партнерами реалізовано низку вагомих міжнародних заходів.

У контексті розширення міжнародної співпраці, у тому числі – у проєктній діяльності, доценти кафедри дошкільної освіти Н. Пихтіна, С. Матвієнко та викл. А. Бесараб 11 лютого 2025 року відвідали Центр польської культури у м. Ніжині, провели цікаву зустріч з президентом Товариства громадян України польського походження «Астер» Веронікою Мандрико. Пані Вероніка цікаво, професійно, з глибоким аналізом, захопленням і відданістю, представила багаторічну діяльність Товариства і Центру.

Його висловила в газеті «Український дім» докторка богослів’я Дарія Морозова. Її аналітична стаття «Чому в УПЦ ніби-не-МП “немає волі” до змін?» є ключовою в числі 5 (126), виданому Центром гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Останнім часом, коли не тільки церковне середовище бурхливо обговорює можливості міжправославного діалогу в Україні у світлі закону, що забороняє зв’язок українських церков із центрами в РФ, авторка міркує над актуальними проблемами не в площині злободенних сенсацій, а в більш просторій історико-богословській перспективі.

Чергове число газети «Український дім», що її видає Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя, присвячене подіям, котрі відтворюють сьогодні наш патріотизм.

Так озаглавила свій щоденник війни Надія Онищенко в числі 2 газети «Український дім», що його видає Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Текст вдало ілюструє картина ніжинської художниці Катерини Васечко «Світ розділився на людей і росіян» і світлина ніжинського пам’ятника Миколі Гоголю в риштуванні.

На першій шпальті свіжого випуску часопису «Український дім» №5 (103) уміщено листа, що надійшов у Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою з далекого Мельбурна. Його написала наша читачка Леся Богуславець – радіожурналістка, письменниця та донька зачинателя українського шкільництва в Австралії Дмитра Нитченка. 1944 року вона разом із батьками опинилася в німецькому таборі для полонених, згодом родина переїхала в Австралію. Але про Україну ця поважна пані не забула, наразі вона здійснила вісімнадцять поїздок на територію етнічної Батьківщини. Як зазначає Леся Богуславець: «Кожного року кажу собі, що це востаннє. А потім, коли повертаюся додому, проходить якийсь час, і я починаю знову тужити за Україною...»