20 вересня в читальній залі Гоголівського корпусу було направду затісно. Багато студентів та викладачів вишукували стільці, щоб сісти, адже вільних місць годі було й знайти. Такі інтелектуальні «натовпи» в нас збираються, коли приїздять поважні гості зі своїми просвітницькими виступами, проектами, важливими повідомленнями.

 

Того дня до університету завітало багато науковців, культурних і громадських діячів. Говорили про великого ніжинця Ігоря Качуровського – сучасного письменника й радіожурналіста, літературознавця й патріота, який помер п’ять років тому. Блискуче виконання романсу на вірші пошановуваного поета, гра на фортепіано сколихнули душу, викликали інтерес до раніше не відомого для мене майстра пера. З кожним виступом про долю Качуровського, про його роль в українській літературі ця постать все більше захоплювала мене. Учасники наукових читань по-своєму розповідали про поета, але всі сходилися в тому, що ця фігура надважлива для літературної спадщини України.

Багато вражень залишилося від аналізу стильових особливостей творчості Качуровського, розповідей про його сім’ю, викладацьку й наукову діяльність світового рівня. Та по-справжньому мене зачепив той факт (ба навіть більше, ніж титули, премії та літературний доробок митця), що Ігор Качуровський був, без применшення, «вічним емігрантом». Відірваний від своєї країни, ніколи не забував про її тяжку долю, бо був патріотом, таким, як, скажімо, Іван Огієнко, про що говорив професор Київського національного університету культури і мистецтв і Ніжинського державного університету Микола Тимошик. Ігор Качуровський добре розумів, наскільки важливо, щоб українці знали й обстоювали історію своєї країни, свою мову, свої неповторні звичаї та обряди.

У контексті почутого вражає працездатність Ігоря Васильовича: митець у свої 70-80 років працював настільки наполегливо, що міг ще дати фору молодим майстрам слова. Слова не тільки літературного, а й журналістського.

Мабуть, література – це і є життя, або ж життя – суцільний літературний твір кожного з нас, написаний чи то у формі комедії, чи драми, а подекуди – справжньої трагедії. Інакше як можна пояснити життя останнього великого неокласика Ігоря Качуровського? Доля поета особисто мені страшенно нагадує життєвий шлях Івана Дідуха з новели Василя Стефаника «Камінний хрест». Можу лише уявити, наскільки важко було віршареві-патріотові жити й творити на чужині, далеко від Батьківщини.

Переконаний, що такі конференції, як ця, присвячена останньому з неокласиків, повинні якомога частіше проводитися серед студентської молоді. Це розширює світогляд юнаків та юнок, формує уподобання, а головне – дає важливий приклад для наслідування й усвідомлення важливості праці над собою.

Станіслав Кармазін,

студент ІІ курсу спеціальності «Журналістика»

 

Минуло п’ять років, мине й десять, але пам’ять буде жити завжди. 18 липня 2013-го у віці 94 років пішов із життя усесвітньо відомий перекладач, літературознавець, поет і прозаїк, радіожурналіст, виходець із Ніжинщини Ігор Васильович Качуровський.

Для вшанування його пам’яті з нагоди 100-річчя від дня народження в читальному залі Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя був проведений захід, де згадувалося його складне, повне перипетій, але дуже яскраве й важливе для сучасників та й для всієї української літератури життя. Хоч за іронією долі Ігореві Васильовичу судилося жити й працювати за межами України, він завжди безмежно любив рідний край, пам’ятав про своє коріння, з гіркотою й трепетом відчував усі болі українців і писав про це. Організатори, викладачі, гості багато розповідали про видатного літератора й науковця з блиском в очах, та його внесок у долю свого народу неможливо гідно оцінити всього за кілька годин.

Виступи спонукали мене до роздумів, серце сповнили бентежні почуття: гордість, повага, надія. Надія на те, що ім’я цього талановитого митця буде жити в пам’яті українців довго.

Марія Науменко,

студентка ІІ курсу спеціальності «Журналістика»

 

Тіні незабутих неокласиків-ніжинців

Завжди приємно згадувати про людей, котрі так багато зробили для рідного краю. Таким був і наш земляк, відомий перекладач, літературознавець, педагог, прозаїк та радіожурналіст Ігор Васильович Качуровський.

Минулого тижня в читальному залі Гоголівського корпусу Ніжинського державного університету відбулися наукові читання, присвячені вшануванню його пам’яті. Учасники конференції з глибокою повагою згадували про невичерпний науковий і творчий вклад цієї видатної особистості в українську літературу, про умови становлення вченого й митця, який, попри географічну відірваність від своєї Батьківщини, упродовж усього життя залишався справжнім патріотом. Атмосферу в залі підтримало віртуозне виконання романсу на вірші митця, виставка-стенд із роботами І. Качуровського й про нього, демонстрація документів та фотографій, пов’язаних зі сторінками історії його сім’ї.

Переповнює вдячність до організаторів цього заходу за знайомство з такою постаттю. Шкода, що не була знайома з І. Качуровським особисто.

Ірина Чубенко,

студентка ІІ курсу спеціальності «Журналістика»

 

 

 

 

 

Прочитано 269 разів

Контакти

16600, м.Ніжин Чернігівської області, вул.Графська, 2

Приймальна ректора: (04631) 7-19-67 

Приймальна комісія: (04631) 2-35-88

Приймальна комісія: +380977973948

E-mail: ndu@ndu.edu.ua

Повний телефонний довідник

Партнери

     

   

сайт Національного Еразмус-офісу uarenet

Google Analytics Alternative