Желіба О.В.

8-18 листопада у Меморіальному інституті Яд Вашем славного міста Ієрусалим у співпраці з Українським центром вивчення історії Голокосту пройшов семінар з історії Другої світової війни та історії Голокосту в Європі та методики викладання цієї проблематики для науковців та викладачів гуманітарних дисциплін з України. Учасником цього повчального заходу довелося бути й мені.

Описувати свої враження буду так, як це робили в давні часи спраглі до фактажу та історичних сенсацій літописці.

День перший. Ізраїль зустрів українську делегацію вечірніми (та ні, скоріш нічними, бо була 23 година) сутінками. Незважаючи на пізній час, за допомогою якісної електропідсвітки з борту літака можна було споглядати грайлики вогнів будинків прибережного Тель-Авіву та яскраві намистинки доріг. Вражає. Вабить. Інтригує.

Після проходження сурової митниці здоровецький автобус, куди б помістилася вдвічі більша делегація ніш наша сімнадцятиголова, прибаюкує нас до Jerusalem Gold Hotel у Ієрусалимі. Нарешті можна поспати, бо завтра, ба, сьогодні, до роботи.

День другий. Шановні організатори, дай Боже їм здоров’я і довгого віку, піклуються не лише про інтелектуальне та моральне вдосконалення слухачів курсу, а й толерують їх духовні уподобання. Перша місія, до якої українське товариство радо приступило, полягало у відвідинах Храму Гроба Господнього. Оскільки українці розпочинають нові справи зі щирої молитви, почався семінар в Яд Вашем для християн із відвідин у неділю найбільшої християнської святині, і це було доречним. Наш гід, Роза Златопольська, змогла якісно організувати проникнення та відмітини у всіх найбільш визначних кутках Храму, оминаючи туристичні натовпи та корки. Як і личить щирим християнам, очистивши свої помисли молитвою і фотографуванням (про них дбала нерелігійна частина свідомості), делегація перемістилася до Меморіального інституту.

Яд Вашем вразив своєю масштабністю та неформатом. Велика територія, надана інституту, була заповнена природньовплетеними в навколишній скелястий ландшафт пам’ятниками, будівлями, галереями, рослинами. Навіть навколишній пейзаж поза комплексом, здавалося, був продовженням і доповненням до симфонії ядвашемівських архітектурих та природньопросторових об’єктів. Поєднання в одному місті музеїв, пам’ятників, галерей, архіву, наукової та освітньої установ видавалися дещо для нас незвичними, але доречними. Тут є чому повчитися та що почерпати.

Початок семінару провела куратор семінарів з українськими педагогами Ноа Сігал. Під час відкриття були визначені основні змістові та методичні акценти занять, правила роботи, висловлені очікування слухачів. Заінтриговані, ми очікували наших викладачів та їх слова.

І перше заняття почалося таки зі слова. Тобто, творення Світу. Тобто, бесіди доктора ребе Зеєва Дашевського. Дуже цікавезний підхід: розпочинати історію євреїв ХХ століття з їх створення згідно священних книг. Ребе розкрив перед нами основи світогляду віруючих євреїв. Так, певним чином, ми зрозуміли мотиви дій євреїв у відповідь на історичні виклики (чи уявити, що зрозуміли).

День третій став продовженням наших мандрів єврейською історією та знайомством із способами вшанування Голокосту.

Почнемо з другого. Пам’ятники бувають різні: вдалі і невдалі, великі та малі, оригінальні та буденні. Головне, щоб пам’ятник зачепив душу та включив глибини пам’яті. Пам’ятники Яд Вашем саме такі, ті, що чіпляють: Долина громад вразила монументальністю та масштабністю катастрофи; Сад Праведників – способом виконання (дерева, що символізують врятовані життя); Вагон – універсальністю символіки людиноморів ХХ століття (у подібних вагонах вивозили в «сибіри» та інші світи українців, кримських татар, чеченців); Площа Варшавського ґетто – символізмом боротьби та життя; Зал пам’яті – пусткою втрати; Синагога – всепереможністю життя. Особливо хотілося б підкреслити світоглядний ефект Музею мистецтв, що містить колекцію робіт єврейських художників, які показують своє бачення напередодні та під час голокосту. Символізм сусідить із реалізмом, біль втрат – із надією, смерть – із життям.

Цього ж дня, 10 листопада, організатори відкрили перед нами єврейський світ до Катастрофи. Три сегменти довоєнної історії єврейства були подані за допомогою різних методик, але поєдналися у яскравий цілісний пазл.

Доктор Ілля Лур’є висвітлив історію залюднення євреями Східної Європи та співжиття з місцевих населенням. Для української делегації, звичайно, було цікаво побачити свій сегмент даної історії та інший погляд на усталені в національній історіографії події та їх оцінки. Тези доктора підвели до висновків про закономірність активності єврейської молоді у ліворадикальних рухах на основі як світогляду єврейського середовища, так і закладеної у ХІХ столітті царської політики сегрегації євреїв.

Для історії євреїв Польщі у міжвоєнний період модератор Ноа Сігал обрала інший підхід: рольова гра із зануренням у довоєнне життя єврейської громади та проекцій долі історичних осіб під час Світової війни та повоєнну добу. Персоналізація єврейської громади та фрагментація її на різноманітні групи в соціальному, економічному, світоглядному, політичному вимірах дозволила зрозуміти багатогранність етнічної спільноти, її повсякденне життя та плани на майбутнє, які були зломлені прийдешньою війною.

Доктор Аркадій Зельцер академічно, з використанням статистичних даних, показав світ радянських євреїв. Було цікаво почути аргументи причин доручення великого масиву східноєвропейського єврейства до органів державної та політичної вдали Радянського союзу, порівняти стиль життя євреїв в СРСР з життям інших етносів, спробувати віднайти коріння українсько-єврейських стосунків часів Світової війни.

День четвертий розпочався з відвідин архіву Яд Вашем. Мені, як й іншим членам української групи, було цікаво дізнатися про принципи отримання, зберігання та опрацювання архівних джерел, залучення до функціонування архіву спонсорів та найманих працівників. Важливим було пояснення правил роботи відвідувачів із відцифрованими документами у спеціальній комп’ютерній залі.

Заняття доктора Ірит Абрамські певним чином перегукувалося із тематикою попереднього дня. Але тепер аудиторії було запропоновано зануритися в містичний світ катів, спробувати зрозуміти логіку алогічних вчинків. Не всі, звичайно, погодилися з  домінантою містичних мотивів нацистського антисемітизму, але слухати емоційний виклад пані Ірит було варто. Весь час напрошувалися паралелі інших національних ідей та інших тоталітарних ідеологій.

Лекція пана Михайла Тяглого про порівняння нацистської політики антисемітизму та переслідуванням інших (акцент був зроблено на геях, хворих, свідках Єгови) дала можливість розвинути порівняльний аспект теми. Так, нацистська ідеологія поставала як антилюдяна ідея, яка в будь-який час за бажанням ідеологів могла перемістити свою смертельну увагу на будь-яку групу людей. Дана лекція стала доповненням до досліджень пана Михайла проблем переслідування нацистами ромів, яку він виголосив на семінарі в Україні.

Відвідування музею Яд Вашем стало наріжним елементом презентації збереження пам’яті про Шоа. Експозиція має глибоко продуману сюжетну лінію у просторі та часі. Так, центральна трикутна зала веде екскурсанта від довоєнної єврейської спільноти до сучасної, занурюючи його в бічні сектори ненависті, переслідувань, надії, боротьби, смерті, життя. Залучення великої кількості відеофільмів різних форматів (від мало- до широкоекранних) та звукових рядів, що супроводжують експозиції історичних пам’яток, реконструкцій та художніх образів, створювала ефект занурення в реальність. Це контрастно різниться від типових тихих музеїв минулих століть, що нагадують цвинтар загублених речей… Оскільки музей був навантажений відвідувачами та звуковими ефектами, екскурсанти отримали навушники, куди гід (неперевершена Ноа Сігал) могла передавати акценти на найбільш важливих експонатах та сюжетах. До речі, індивідуальні відвідувачі теж не залишаються без роз’яснень: на вході до музею можна отримати плеєр з навушниками, що містить надиктовані розповіді кількома мовами згідно нумерації експозицій.

Важливим принципом екскурсії було поєднання загальної долі єврейства із біографіями окремих звичайних і відомих людей. Так, через біль конкретної людини, яку можна співвіднести з власною мамою, сестрою, товаришем, сином, осягається масштаб особистісного болю.

Вечірня екскурсія до Музею Ізраїлю сприяла поглибленню розуміння історичних витоків та проявів єврейської культури. Звичайно, охопити всі експозиції провідного музею країни за кілька годин, ба, навіть, за день, не видається можливим, тому наш гід зробив три акценти у структурній палітрі: макеті давнього Ієрусалиму, кумранських памятках, етнографічному відділі. Макет міста початку Христової ери вразив своєю масштабністю та деталізацією. Музей кумранських списків – оригінальністю побудови будівлі музею та вивершенням експозиційного ряду. Етнографічний відділ – багатством різноманіття культурних практик єврейської діаспори. Споглядаючи експонати з підписом «Україна» відчував певну належність до даної пам’ятки. На жаль, незважаючи на те, що українська єврейська громада була одна із найчисельніших у світі, пам’яток українського єврейства було дуже-дуже мало. Чому? Вони втрачені чи зневажені своїми?

День п’ятий був певним рубежем навчання: були підведені попередні підсумки та продовжено пошук нових вимірів Трагедії.

Після другої екскурсії до історичного музею Яд Вашем, відбулася зустріч із очевидцем Катастрофи пані Манею Бігуновою. Малим дівчам Маня застала окупаційний режим на малій батьківщині у містечку Теплик, що на Вінничині. Перебіг боротьби за порятунок окремо взятої людини вражав, викликав різноманітну бурю почуттів від співчуття до обурення, від співболю до співрадості. Виховний та емоційний ефект від зустрічі з учасником подій не можна замінити чимось іншим, скажімо відеофільмом.

Певним ліричним відступом від подій Катастрофи (думаю, автори програми раціонально запланували певний емоційний відпочинок від занурення в біль) стало знайомство з єврейською культурою їдиш. Доктор Мордехай Юшковський змалював потужний пласт їдишомовної культури, який розвивався разом із іншими європейськими етнічними культурами, мав цікавий синтез поєднання елементів давньоєврейської спадщини із запозиченнями європейських сусідів, що робило мову їдиш таким собі центральноєвропейським койне. На згортання культури їдиш найбільше вплинуло три чинники: процес асиміляції єврейства, політика фізичного знищення носіїв культури часів Голокосту, політика івритизації єврейства в Ізраїлі. Поширення моди на їдиш у єврейському середовищі підживлює надію, що культура довоєнних ашкеназі буде збережена і продовжена. Те, що хотіли знищити нелюди, має жити.

Важливим елементом збереження зв’язків поколінь є збереження пам’яті. Особливо цінне збереження пам’яті про порушення загальнолюдських цінностей. Огляд місць масових вбивств євреїв на теренах колишнього СРСР, зроблений пані Шуламіт Шулхані, дозволив окреслити кілька моментів: пошук, вшанування, боротьба проти політики безпам’ятства, яка може бути породжена як ненавистю, так і байдужістю. Звичайно, складно зафіксувати кожне місце поховання «невинноубієнних», але присутність пам’ятників на їх могилах дозволить живим не повторити помилок минулого.

День шостий можна назвати педагогічним, оскільки більшість часу роботи української групи було присвячено методиці вивчення проблеми Голокосту.

Так, Михайло Тяглий окреслив проблеми викладання Голокосту в українській освіті  порівняно з сусідніми країнами. Виділення проблем без відповіді на питання спонукало аудиторію замислитися над тим, що кожен із нас може внести для заповнення існуючих прогалин в освіті.

Певні відповіді на поставлені паном Тяглим питання дала пані Оріт Маргаліот, ознайомивши товариство (швидше, узагальнивши презентований досвід) із освітньою політикою Меморіалу «Яд Вашем». Проблема катастрофи викладається інституцією в чотирьох вимірах:

  1. Світ до Голокосту, де відбувається знайомство авдиторії з персоналіями, їх життям та мріями (бажано відповідного віку). Тобто, показується історія через звичайних людей.
  2. Світ під час Голокосту найбільш болючий. Учителю при цьому потрібно обережно ставитися до дітей і показати, як викладати про травму, не травмуючи дитину, як краще розповісти про життя людей в нелюдських умовах, як вони виживали? Показуються складні дилеми: як вижити частині за рахунок іншої частини (потрібно висилання дітей за межі гетто з метою крадіжки їжі, при чому існує дилема можливості їх вбивства з боку охорони або смерті всієї сім’ї з голоду). Педагоги Яд Вашему не радять робити симуляцію (тобто, грати роль історичних діячів та пробувати зробити вибір), оскільки більш важливим є постановка питання, а не сама відповідь. Добре показати, як люди, в умовах втрати людської подоби, зберігали свою гідність.
  3. Світ після Голокосту повинен давати надію, адже переслідувані намагаються жити заради того, заради чого вони виживали, відновити той світ, який вони втратили (рідню, батьківщину). При цьому, можемо показати різну модель поведінки свідків геноциду. Багато людей, які не знаходили свій будинок цілим, ішли до школи. Багато хто жадав помсти, яка виливалася по-різному (навіть, через бум народжень). Багато тих, хто вижив почали розвивати культуру та філософію. Багато хто волів забути жахи людиновбивств.
  4. Для чого і як зберегти пам'ять?  Це питання важливо поставити перед слухачами, оскільки історія має вчити.

Після вільного часу у Яд Вашем, який товариство використало по-різному, від занурення у документи архіву, до самостійних екскурсійних маршрутів по об’єктах та пам’ятниках меморіалу, відбулося знайомство із викладанням історії  Голокосту для учнів різного віку. При цьому кожна мала група української делегації опрацьовувала свій посібник: «Три ляльки», «Транспорт», «Спостерігачі», «Альбом Аушвіцу», «Дитячі мрії», «Стежкою пам’яті». У підсумку ми отримали як досвід роботи з методичними посібниками, так і змогли оцінити їх високий методичний рівень.

Останнім заняттям дня була презентація пані Маші Поллак-Розенберг «концепції праведників» народів світу та втіленням її на практиці. У світському житті термін використовується державою Ізраїль для відзначення неєвреїв, які ризикували життям під час Голокосту, щоб врятувати життя євреям від знищення нацистами. Статус «праведника» надає комісія, створена 1953 року під юрисдикцією Верховного Суду Ізраїлю. На основі документів, свідчень тих, що вцілів, та інших очевидців, комісія оцінює історичні обставини і ризик для рятівника і вирішує, чи відповідає той чи інший випадок необхідним критеріям:

  • тільки єврейська спільнота може висунути кандидатуру;
  • не беруться до уваги ті, що допомагали своїй родині, чи євреї, навернуті в християнство;
  • допомога мала повторюватись і/або бути значною;
  • допомога мала надаватись без очікування будь-якої зворотної фінансової користі (хоча покриття витрат на їжу та проживання вважається допустимим).

Звичайно, аудиторії було цікаво ознайомитися з практиками надання статусу та дискусіями під час співвідношення внеску людини з існуючими критеріями. Так, скажімо, митрополит Андрей Шептицький кілька раз був висунутий на дане звання, але так і не набрав необхідної кількості голосів. Головний аргумент опонентів – співпраця з нацистським окупаційним режимом та злочинна бездіяльність у критичні моменти початку радянсько-німецької війни.

Після занять увечері відбулася екскурсія до вірменського та єврейського кварталів Старого Ієрусалиму, Стіни Плачу та Тунелів Стіни Плачу. Гід розширила розповідь про Ієрусалим подіями давньої, середньовічної, нової та новітньої історії. Було акцентовано увагу аудиторії на сакральності Стіни Плачу та Храмової гори для юдеїв, показано етапи розбудови цього релігійного центру та сучасні практики релігійного вшанування. Певним українським слідом у Єврейському кварталі був пам’ятник Золотій Менорі у Старому Ієрусалимі, спонсорований Вадимим Рабіновичем.

Сьомий і восьмий день семінару були відведені для екскурсійної роботи. Українська група відвідала Музей кумранського поселення, Мертве море (при цьому товариство мало змогу зануритися в цю оригінальну водойму та прийняти лікувальні грязеві, сірко-водневі та сонячні ванни), Йорданську долину (із можливістю зануритися до вод Йордану), озеро Кінарет (більш відоме як Галілейське море), залишки давнього міста Капернаума (де відбувався ряд євангельських сюжетів, зокрема весілля апостола Петра), Гору Блаженств (узвишшя на якому за християнською традицією Ісус Христос промовляв Нагірну проповідь) із храмом, побудованим Муссоліні, кібуц, що славиться вирощуванням фініків. Калейдоскоп вражень посилювався професійною роботою гіда та цікавинками (наприклад, споживанням вина на ізраїльсько-йорданському кордоні).

Перелік екскурсій буде неповним без згадки відвідин єрусалимської синагоги під час традиційної суботньої молитви. Пані Ноа Сігал та її чоловік Юда люб’язно супроводили групу до будинку молитви та презентували у готелі обряди суботньої вечері. Після споживання хліба фізичного відбулося споживання хліба духовного: бесіда про єврейські традиції та їх збереження в умовах Голокосту.

День дев’ятий був у контексті змістового та методичного поглиблення проблеми вивчення Голокосту.

Доктор Даніель Романовський зробив акцент на одній із сторін часів Голокосту – реакції Вільного світу. Бо крім ката та жертви в трагічних подіях є й сторонні. До сторонніх ми можемо віднести кілька категорій спільнот: громадян Німеччини та її союзників; жителів окупованих країн, країни антигітлерівської коаліції, нейтральні країни, євреїв Вільного світу, євреїв Палестини та сіоністів, міжнародні організації (скажімо, Римо-католицьку церкву). Лектор чітко виділив специфіку у ставленні до єврейської проблеми тих спільнот, які не перебували під контролем нацистів та їх союзників. Скажімо, країни антигітлерівської коаліції залежали від тієї інформації, що поступала через лінію фронту (євреї, що втекли, військовополонені, розвідка тощо). До певного часу ця інформація не виглядала як геноцид: під час великої війни страждає мирне населення, особливо євреї. Разом з тим, вважалась надмірні злочини щодо євреїв вважалися їх покаранням за співробітництво з комуністами. Поступово зародилося розуміння, що депортації євреїв на Схід не випадковість. Особливе місце в Трагедії займає католицька церква. Тривалий час Папа не говорив про засудження знищення євреїв. Аргументувалося це тим, що комунізм був ворогом №1, а нацизм, лише №2. Існує версія, що енцикліка про порятунок євреїв могла б врятувати багато євреїв католицьких країн.

Регіональні особливості Голокосту на прикладі Криму показав доктор Кирил Феферман, який зміг підняти проблему участі Вермахту в геноциді євреїв, показав місце місцевого люду у даній трагедії.

У неділю Ноа Сігал керувала кількома заходами. Спочатку українська група ознайомилася з практикою діяльності Учбового Центру, наскрізною лінією якого є підняття світоглядних проблем, що пов’язані з темою Шоа, потім – Дитячим меморіалом, який вразив потрактуванням життя людей як полум’ям свічки, що у темній дзеркальній кімнаті поєднувалися у спалахи зоряного неба.

Викладання теми Голокосту в художніх фільмах супроводжувалося уривками кількох, в більшості невідомих для аудиторії, фільмів. Пані Ноа вдалося поєднати хронологічний, просторовий, жанровий, сюжетний вимір фільмів. Відмічу зазначені фільми:

  • «Непідкорені» (СРСР, 1945);
  • «Наші діти» (Польша, 1947);
  • «Голий серед вовків» (ГДР, 1962);
  • «Ти не сирота» (СРСР, 1962);
  • «Східний коридор» (СРСР, 1966).

Певним продовження теми кінофільмів стала наступна лекція, що знайомила присутніх із концепцією викладання історії Голокосту за умов відсутності очевидців. При цьому українська делегація була ознайомлена із концепцією викладання Шоа у середніх та вищих навчальних закладах, методичних принципах підготовки та використання фільмів Яд Вашем на основі відеофіксації спогадів очевидців. Сприймаючи матеріал, ловив себе на тому, що Україна в повній мірі не використовує даний досвід для вшанування пам’яті жертв радянського режиму.

Останнім акордом для стало знайомство товариства з офіційним сайтом Яд Вашем. Пан Фред Драчинський з використанням інтерактивну та доброго гумору показав ази мандрів по сайту та способи пошуку та відбору інформації.

Десятий день розпочався з лекції професора Єгуди Бауера «Геноцид та Голокост», у якій піднімалося питання даних понять, їх складових та порівняння із проявами геноциду у ХХ столітті. Вчений визначив спільне Голокосту та інших геноцидів: страждання (його не можна виміряти, воно однакове), використання сучасних ефективних засобів убивства. Голокост, на його думку, виділяється тотальністю та відсутністю раціональності. У даному контексті вчений вийшов на дискусію з аудиторією, коли зазначив, що Голодомор не можна назвати геноцидом з тієї причини, що він не мав завдання знищити всіх українців, був спрямований виключно проти селян, проблеми  харчуванням були і поза УСРР, і не лише в українських селян. Можна не погоджуватися з професором, але аргументи, які він наводить делегація вислухала.

Підсумковий день вимагав і підсумків діяльності групи. Саме тепер колеги з України презентували свій досвід дослідження та викладання теми Голокосту, вибудовували подальшу структуру співпраці. Дані презентації допомогли не лише організаторам ознайомитися із напрямками роботи українських колег, а й землякам уявити масштаби дослідження та викладання теми у Батьківщині.

Підсумковим акордом екскурсій по Яд Вашем стало відвідування Гори Герцля (національне кладовище Ізраїлю) та музею Герцля. Так, автори програми хотіли показати, що євреї не лише змогли вижити в страшні роки Другої світової війни, а й зібратися для побудови власної держави, що вони вміють вшановувати не дише жертв трагедії, а й борців-патріотів власної держави. Оригінальним для українського споживача була побудова екскурсії музеєм Герцля. Так, зали були насичені відеосюжетами про актора, який мусив грати в кіно роль Герцля, але слабко уявляв, хто він такий. Разом з екскурсантами актор осягав зміст діяльності сіоніста та його світогляд. Розташування експозицій, рухома складова кімнат, розташування у різних (часто непередбачуваних місцях) екранів для проекції відеосюжету створювали ефект занурення в середовище: Відень кінця ХІХ століття, сіоністські зібрання, робочу кімнату Герцля. Остання зала музею у вигляді кінозалу сприяла підбиттю підсумків діяльності батька модерного сіонізму: як його ідеї втілилися чи не змогли втілитися в умовах сучасного Ізраїлю. Дані екскурсії, що розраховані на молодь, буде цікаво послухати і людям старшого віку.

Прощання з Ізраїлем відбулося у передмісті Тель-Авіву Яффі. Давня Яффа вразила насиченістю давніми будівлями та їх творчим використанням – розміщенням у них мистецьких установ та створенням новітніх нестандартних пам’ятників, що так приваблюють вибагливого туриста. Прощальна вечеря у сучасному готельному комплексі міста теж була символічною: Ізраїль плекає свої традиції, але це модерна країна, яка прагне максимально використовувати всі досягнення людського генія.

Одинадцятий день українська делегація зустріла в аеропорту Бен Гуріон, готуючись осідлати боїнг Міжнародних авіаліній України. Ми хотіли ознайомитися із пам’яттю євреїв про Голокост. Місію виконано.

Прочитано 931 разів

Контакти

16600, м.Ніжин Чернігівської області, вул.Графська, 2

Приймальна ректора: (04631) 7-19-67 

Приймальна комісія: (04631) 7-16-28

E-mail: ndu@ndu.edu.ua

Повний телефонни довідник

Партнери

     

  

Google Analytics Alternative