Go to English

Підрозділи

Видавництво

Відділ практики

Центр довузівської підготовки

Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою

Міжнародні зв'язки

Соціально-гуманітарний відділ

Центр суміжних професій

Профком студентів

Профком працівників

Психологічна служба

Гоголезнавчий центр

Український цвіт — з Ніжина

Ігор Качуровський стає відомішим в Україні

До 100-річчя з дня народження

Відомий поет, прозаїк, перекладач, теоретик літератури, радіожурналіст народився в Ніжині 1 вересня 1918 року в родині батька, який працював у Центральній раді, і матері, дворянки з походження. Він лишив по собі унікальний доробок, котрий належить до найвищого духово-інтелектуального поверху української літератури. Глибока трагедія його життя – відірваність від України, добровільне вигнанництво, яке було єдиним порятунком від репресій у 1930-х роках, – не зламала його духу. Літературна спадщина Качуровського, створена за межами Батьківщини, в Аргентині й в Німеччині, стала національним культурним надбанням. Він у числі тих українських інтелектуалів, котрі в чужомовному середовищі оберігали українську культуру. І не просто законсервовували її як якийсь маргінальний музейний спадок, а розвивали й цим збагачували культуру світову.

І. В. Качуровський нагороджений медаллю Українського Вільного Університету (Мюнхен), орденом «За заслуги»; є лауреатом премій журналу «Сучасність» і Ліги Меценатів, імені М. Рильського, В. Вернадського, В. Свідзінського. За збірник літературознавчих статей «Променисті сильвети» (2004, перевиданий 2008 року) за пропозицією ніжинців митця відзначено 2006 року Національною премією України імені Тараса Шевченка.

Помер 18 липня 2013 року в Мюнхені й згідно з заповітом похований у селі його дитинства Крутах.

1992 року Ігор Качуровський через півстоліття прибув у рідний Ніжин і разом із професором Олександром Астаф’євим, засновником і першим директором Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою, зустрівся зі студентами та викладачами університету й побував у Крутах. Про це він згадує у книзі спогадів «Ігор Качуровський. Спомини і постаті» (Упоряд., передм. і прим. Олени Бросаліної. – К.: Кліо, 2018).

За час від першого до другого приїзду в наш виш у травні 1994 року Качуровський підготував для університетських часописів низку статей про вихованців Ніжинської вищої школи. Зокрема: «Життєвий і творчий шлях Петра Одарченка» («Просвіта», № 2, 1993 р.). «Візії Анатолія Калиновського. Надзвичайні збори» (Просвіта», № 4 – 5, 1994 р.), «Лист з Мюнхена» (про професора Федора Великохатька) («Просвіта», № 6 – 7, 1994 р.), «Про двох поетів подібної долі» (про поетів Софію Майданську і доцента Олександра Астаф’єва) («Альма матер, № 7, 1994 р.)

Під час відвідин Гоголівського вишу професор І. В. Качуровський прочитав цикл лекцій про літературу діаспори для студентів і викладачів історико-філологічного факультету, був присутній на презентації й мав нагоду підписати шанувальникам свого таланту видану в Ніжині, вперше в Україні, літературознавчу працю «Основи аналізи мовних форм. Лексика». Відбувся авторський вечір поета.

У травні 1996 року Качуровський взяв участь у Міжнародній конференції «Історія та культура Лівобережної України», прочитав студентам історико-філологічного факультету спецкурс «Український неокласицизм на Заході».

У вересні 1998 року наукова громадськість Ніжина відзначала 80-річчя з дня народження Ігоря Качуровського. Кафедра української літератури організувала наукові читання. Доцент Олександр Астаф’єв у доповіді «Ігор Качуровський – видатний теоретик літератури та критик» наголошував: «Значення Ігоря Качуровського в науковому утвердженні концепції неокласицизму величезне, і не тільки тому, що він видатний науковець, але й рідкісний поет, прозаїк, перекладач. Таємниця його особистості – глибоке й цілісне втілення таланту, інтелекту, емоцій, духовного потенціалу українського характеру». Таку ж високу оцінку літературознавчим працям та творам Ігоря Качуровського дав Олександр Григорович і під час науково-практичної конференції «Ніжинська вища школа в контексті розвитку української та світової освіти, науки й культури», яка відбулася 10 жовтня 2000 року.

2005-го року у Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» побачила світ одна з найґрунтовніших праць І. Качуровського «Ґенерика і архітектоніка». На презентацію книги в Ніжинський держуніверситет імені Миколи Гоголя прибули видавці: заступник директора Видавничого дому Галина Яструб, декан факультету журналістики академії Сергій Квіт, вихованка нашого вишу, провідний фахівець Видавничого дому поетеса Таїсія Шаповаленко. Книгу активно презентували й ніжинські вчені – професори Григорій Самойленко та Олександр Ковальчук, старший викладач кафедри української літератури, поет і перекладач Олександр Гадзінський.

Відбувалося жваве обговорення, коли Валентина Павленко встановила телефонний зв’язок з Мюнхеном, і присутні почули голос професора Качуровського. Ігор Васильович вітав учасників, дякував за високу оцінку його наукового доробку, бажав усім творчих успіхів.

2008 року Центр разом з благодійним фондом «Ніжен», Національною спілкою письменників України за підтримки Ніжинської районної державної адміністрації організував і провів у Крутах Всеукраїнську наукову конференцію «Ігор Качуровський: від Крут до «Старої Європи». Її матеріали опубліковані в окремому збірнику.

У листопаді 2013-го року делегація нашого вишу на чолі з ректором професором Олександром Бойком взяла участь у похороні Качуровського.

Вшанування 100-річчя від дня народження Ігоря Качуровського почалося в селі Крути 1 вересня 2018 року. Центр представляв Ніжин і наш університет на цьому заході.

Після панахиди й покладання квітів у Будинку культури зібралися літератори й науковці з Києва, Рівного, Полтави, Ніжина, Ічні. Спогадами про поета й письменника, роздумами про творчий і життєвий шлях  поділилися Олена Бросаліна, Микола Тимошик, Вікторія Климентовська, Михайло Савченко, Любов Карпенко, Ганна Антипович, Віра Соловйова, Валентина Павленко, син Леонардо-Аріан Качуровський, який прибув цього дня з Мюнхена.

Доречно прозвучали вокальні твори на вірші Ігоря Качуровського в гарному виконанні Сергія Охонька та зразкового хору «Сяйво» Ніжинської дитячої музичної школи.

20 вересня науковці з Києва, Львова, Луцька, Ніжина, Торонто досліджували «Творчу спадщину Ігоря Качуровського і її місце в історії української літератури» під час наукових читань у Ніжинському держуніверситеті імені Миколи Гоголя. Їх зібрав  Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою разом з кафедрою української літератури та журналістики й бібліотекою імені академіка М. О. Лавровського. 17 учасників представили наукові доповіді про життєвий і творчий шлях митця. У номері 2 за 2018 рік часопису «Наш український дім» подаємо їхні розвідки.

Наступного дня учасники зібрання разом з громадськістю Ніжина, співробітниками Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського відкрили пам’ятну дошку на огорожі Василівської церкви по вулиці Василівський, 43 про те, що в будинку Кушакевичів неподалік (як згадує про це Качуровський в мемуарах) він мешкав з батьками в 30-ті роки ХХ століття. А в читальній залі університету відбулася презентація книги «Ігор Качуровський – Микола Шкурко. Листування. Мюнхен – Ніжен», яку разом зі студентами підготувала викладач факультету культури й мистецтв Марина Коломійченко.

28 вересня в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України науковці з Києва, Луцька, Чернівців, Житомира, Сум, Полтави досліджували поетичні та віршознавчі заповіти Ігоря Качуровського. Учасники семінару під керівництвом доктора філологічних наук, професора Наталії Костенко обговорювали версифікаційні проблеми в художніх перекладах, європейське та національне підгрунтя українського неокласицизму, тонічний вірш в українській поезії ХХ-початку ХХІ ст., мистецтво рими в сучасній українській поезії.

 

На початку березня голова Благодійного фонду «Ніжен» Микола Шкурко передав у Центральний державний архів зарубіжної україніки в Києві листи, статті, документи, фотокартки Ігоря Васильовича, які протягом 1994-2013 років надходили з Мюнхена до Ніжина, ­– усього 718 аркушів.  Вони започаткували в цьому закладі фонд І.В. Качуровського. 

***

Ігор Качуровський. Спомини і постаті / Упоряд., передм. і прим. Олени Бросаліної. — К.: Кліо, 2018

Книга спогадів Ігоря Качуровського (1918–2013) — сьомого неоклясика, лавреата Шевченківської премії 2006 року — втілення давнього задуму автора, який він плекав на схилі віку. Ця «малоформатна» мемуарна проза (нариси, портретні шкіци, статті, нотатки…) віддзеркалює найяскравіші епізоди життя Ігоря Васильовича: від школярських бувальщин, місце дії яких – Ніжен початку 1930-х, через гіркі вигнанницькі дороги «неблагонадійної» в очах радянської влади родини (російський Курськ, після короткого повернення в рідні місця під час Другої світової війни — австрійські табори Ді-Пі, далі – життя, а радше виживання української колонії в Буенос-Айресі) аж до респектабельного Мюнхену, де Качуровський нарешті досягнув повноти творчо-інтелектуальної самореалізації, та вражень од відвідин України за доби Незалежности. Чимало сторінок видання присвячено талановитим, непересічним особистостям — людям культури й науки, з якими авторові пощастило спілкуватися на еміґрації. Публікується також «Автобіографія творча» – хроніка літературного шляху письменника і водночас його естетичний маніфест.

Видання приурочено до 100-ліття від дня народження Ігоря Качуровського і адресовано шанувальникам його творчости та всім, хто любить і цінує мемуарну літературу.

Охочі придбати книгу можуть перерахувати 230 гривень  на рахунок Благодійного фонду «Ніжен» 

Для оплати у гривні:

Отримувач: Благодійний фонд «Ніжен» код ЄДРПОУ : 26226820 Поточний рахунок : 26002000037078 Банк : ПАТ «Укрсоцбанк» в м.Києві, МФО 300 023 

ДляоплатиуДоларахСША

Beneficiary: Charitable foundation “Nizhen” Address beneficiary:7A Moskovska st.,Nizhin, Chernihiv region,16605, Ukraine Beneficiary’s bank: PJSC UKRSOTSBANK, KYIV, UKRAINE, SWIFT: UKRSUAUX Beneficiary’s Acc.: 26001010340734 Correpondent bank: The Bank of New York Mellon, New York, USA Acc.: 8900260947 SWIFT BIC: IRVTUS3N

ДляоплатиуЄвро:

Beneficiary: Charitable foundation “Nizhen” Address beneficiary:7A Moskovska st.,Nizhin, Chernihiv region,16605, Ukraine Beneficiary’s bank: PJSC UKRSOTSBANK, KYIV, UKRAINE, SWIFT: UKRSUAUX Beneficiary’s Acc.: 26002010340755 Correpondent bank: UniCredit Bank AG, Munich, Germany Acc.: 69 106 528 SWIFT BIC: HYVEDEMM

Призначення платежу: благодійна допомога на книгу «Ігор Качуровський. Спомини і постаті».

*** 

У списку визначних діячів культури

в зарубіжному світі понад 30 імен є нашими земляками.

Для детальнішого ознайомлення завантажити презентацію 

Антон Лук'янович Андржейовський (1785–1868) – відомий ботанік, дослідник флори Правобережної України, член-кореспондент Одеського Товариства сільського господарства Південної Росії і член Французького зоологічного товариства. Працював у Ніжинській вищій школі в 1839–1841 роках.

Францішек Казимирович Богушевич (1840 – 1900) – основоположник нової білоруської реалістичної літератури. У 1868 р. закінчив Ніжинський юридичний ліцей. Під впливом «Кобзаря» Т.Шевченка писав вірші українською мовою, а також білоруською. Автор збірок «Дудка білоруська» (1891), «Смик білоруський» (1894). Понад 15 років проживав на Чернігівщині, працював у Ніжинському, Борзнянському та інших окружних судах. На будівлі Ніжинського державного університету відкрито меморіальну дошку.

Федір Вовк (1847–1918), знаний антрополог, етнограф і археолог, вихованець Ніжинської класичної гімназії, автор понад 200 праць різними мовами, серед них всесвітньо відомі «Студії з української етнографії та антропології», член антропологічного й історичного Товариства і Товариства народних переказів у Парижі.

Вадим Щербаківський (1876–1957), навчався у Ніжинській класичній гімназії, визначний діяч української культури, археолог, етнограф, мистецтвознавець, автор праць «Українське мистецтво» (1913), «Основні елементи орнаментації українських писанок і їхнє походження» (1825), «Формація української нації» (1941), «Кам'яна доба в Україні» (1947), професор Українського Вільного Університету в Празі, помер у Лондоні.

Спиридон Довгаль (1896–1975), родом із Носівки, відомий публіцист і економіст, редактор часописів «Нова Україна» (Прага, 1925–1929), «Вперед» (Ужгород, 1932–1938), «Нова свобода» (Ужгород, 1938–1939), «Дозвілля» (Німеччина, 1942–1945), «Слово» (Регенсбруг, 1945–1946), співтворець Державного Центру УНР в екзилі, голова ЦК Української соціалістичної партії, автор спогадів про бій студентів із бандами Муравйова під Крутами, помер у Мюнхені.

Осип Твердовський (1891–1930), уродженець Ніжина, учасник Крутянського бою, згодом комендант бронепоїзда «Помста», після 20-х років – на еміграції у Франції і Люксембурзі, підпоручник проводу ОУН на теренах Франції і Люксембургу.

Вячеслав Петр (1848–1923), професор Ніжинського історико-філологічного інституту, автор праць «Про мелодійний склад арійської пісні» (1899), «Мова і спів. Лінгвістично-музичне дослідження» (1906) та ін.

Володимир Розов (1876–1940), професор Ніжинського історико-філологічного інституту, автор праці «Українські грамоти» (1928), багатьох праць з історії української та російської мов, з культури, помер у Югославії.

Федір Савченко (1892–1937), вихованець Ніжинського історико-філологічного інституту, засновник Французько-українського товариства у Парижі «Cerle d'etudes franco-ukrainiennes» (1918), редактор тижневика «La France et I'Ucraine», автор більше 50-ти праць з українознавства, зокрема монографії «Заборона українства, 1876» (1930 p., перевидана 1970 р. у «Harvad Series in Ukrainian Studies»), 1925 p. повернувся в Україну, 1931 p. арештований і засланий. Ймовірно, загинув у таборах.

Євген Антонович Рихлик (1888–1937) – професор кафедри українського мовознавства та письменства Інституту народної освіти з 1926 по 1930 рік, член Етнографічної комісії ВУАН, активний громадський діяч, завідував секцією української мови та письменства науково-дослідної кафедри. Чех за національністю, знав усі слов'янські мови, мріяв перетворити Ніжин в один із центрів славістики в Україні. Автор праць «З нової літератури про «польсько-українську школу», «Про деякі польські переклади українських народних дум», «Сава Чалий і Сава Цалинський у польській літературі», «Українські мотиви в поезії Юлія Словацького», «Науково-дослідна робота серед нацменів Радянської України», «Ольбракт і робітничий рух Чехо-Словаччини». 14 грудня 1930 р. був заарештований. Помер у таборі на Півночі. 1958 р. реабілітований посмертно.

Масовою  була  «друга хвиля»  еміграції , що припала на роки  Другої  світової  війни . На чужині ( звісно , не з власної волі ) опинилася  велика  група відомих  діячів  культури  з  Ніжина .

 

Марія Юркевич (1883–1967), дівоче прізвище – Білякова, народилася в Ніжині, закінчила Ніжинську жіночу гімназію, випускниця Вищих жіночих курсів проф. Лесгафта в Петербурзі, професор Київського університету, відомий педагог і публіцист, редактор багатьох дитячих збірок, співробітник журналу «Наше життя», член Об'єднання Працівників Дитячої літератури ім. Л.Глібова у США.

Василь Дубровський (1897–1966), у 1919 р. закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут, дійсний член ВУАН і Наукового Товариства ім. Т.Шевченка в Америці, відомий історик, перекладач, публіцист, автор книг «Селянські рухи на Україні після 1861 року» (1928), «Нариси з історії Чернігівської Троїцько-Іллінської друкарні в першій половині XIX ст.» (1928), «З побуту українських монахів другої половини XVIII ст.» (1930), «Україна й Крим в історичних взаєминах» (1946), «СРСР як федерація» (1946) та багатьох інших.

Наталя Дорошенко, дівоче прізвище – Васильченко (1888–1965), уродженка Ніжина, дружина Дмитра Дорошенка, одна з організаторів Державного драматичного театру в Києві, в якому з успіхом виконала ряд ролей (зокрема, Раутенделяй у «Затопленому дзвоні» Гауптмана); заснувала Українські Драматичні Студії в Празі і Варшаві, разом із чоловіком похована в Мюнхені.

Анатоль Калиновський, літературні псевдоніми Анатоль Галан, Іван Евентуальний, Андрій Чечко (1901-1988); закінчив Ніжинський педагогічний інститут 1939 p., автор близько 30-ти поетичних і прозових книг, зокрема збірок оповідань «Пахощі» (1956), «Володар страх» (1956), повісті «Між двома смертями» (1964), «Пригоди Рубенса» (1958) та ін., помер у США.

Петро Одарченко (1903–2006), з 1923 р. по 1927 р. – студент, з 1927 р. по 1929 р. – аспірант і викладач Ніжинського ІНО, нині відомий літературознавець, фольклорист, мовознавець, член Спілки письменників в екзилі «Слово», дійсний член Української Вільної Академії Наук та Наукового Товариства ім. Т.Шевченка в Америці, автор книг «Світова слава Шевченка» (1964), «Леся Українка» (Київ, 1994), «Тарас Шевченко та українська література» (Київ, 1994), «Українська література (Київ, 1995), «Про культуру української мови» (Київ, 1997), «Видатні українські діячі» (1999) та ін., помер у США.

Ольга Мак (1913-1998), 1938 р. закінчила Ніжинський педагогічний інститут, дружина знищеного в таборах ніжинського професора Вадима Дорошенка, викладала українську мову на робітфаці, відома письменниця, авторка книги спогадів про репресії в Ніжинському педінституті «З часів єжовщини» (1954), повістей і романів «Бог вогню. У 3-х книгах» (1955–1956), «Чудасій» (1956), «Жаїра» (1957), «Проти переконань» (1959), «Куди йшла стежка» (1954), перевидана в Україні повість «Каміння під косою» (1995); у 1958 р. висувалася на Нобелівську премію, у вересні 1993 р. побувала в Ніжині, зустрічалася з викладачами і студентами, померла в Торонто.

Леонід Полтава (1921–1990), закінчив Ніжинський педагогічний інститут 1940 р., поет, прозаїк, перекладач, автор близько 50-ти книг, серед них «За мурами Берліна» (1946), «Жовті каруселі» (1948), «Римські сонети» (1950), «Енеїда модерна» (1953), «Українські балади» (1953), повісті «Чи зійде завтра сонце» (1955), «Подорож і пригоди Миклухо-Маклая» (1955), роману «1907» (1970), помер у США.

Федір Великохатько (1894–1987), відомий природознавець, фахівець у ділянці іхтіології та орнітології, педагог, з 1930 р. професор Ніжинського ІНО, завідувач кафедри зоології та загальної біології природничого факультету, автор монографій «Риби Дніпра та Бугу» (1936), «Лящ Дніпра та Бугу» (1937) та ін., емігрував до Бразилії, де й помер.

Ігор Качуровський (1918–2013), уродженець Ніжина, 1995–1996 року читав окремі спецкурси в Ніжинському педінституті, відомий поет, прозаїк, літературознавець і перекладач, автор книг з теорії літератури «Новела як жанр» (1958), «Строфіка» (1967, перевид. у Києві, 1994), «Фоніка» (1984, перевид. у Києві, 1994), «Метрика» (1985, перевид. у Києві, 1994), «Лексика» (1994), «Фігури і тропи» (1995), поетичних збірок «Над світлим джерелом» (1948), «В далекій гавані» (1956), «Село» (поема, 1960), «Свічада вічності» (1990), романів «Шлях невідомого» (1956), «Дім над кручею» (1966), перекладних книг, помер у Мюнхені, похований згідно з заповітом у селі Крути  неподалік від Ніжина.

Роман Бжезький (1894–1982), уродженець Ніжина, відомий історик і літературознавець, автор книг «Основи національного світогляду» (У 2-х т., 1969), «Творчість Лесі Українки» (1970), «Нариси з історії українських визвольних змагань. 1917–1918 pp.» (1970, перев. у Львові, 1997), «Гетьман Мазепа» (1976) «Національно-політичні погляди М.Драгоманова» (1980) та ін., помер у Детройті.

Вадим Доброліж (1913–1973), художник, уродженець Ніжина, закінчив Київський художній інститут, разом з О. Довженком працював на кіностудії; у 1948 р. емігрував до Канади, тут виконав поліхромію у церквах св. Володимира у м. Вегревил та св. Івана в м. Ламонт (Альберта), йому належать іконостаси в церквах св. Іллі, св. Івана в Едмонтоні, св. Івана Хрестителя в Норт-Бетлфорді (Саскачеван), оформив ряд театральних вистав. 1998 року в Києві з ініціативи його дружини п. Валентини Доброліж було відкрито виставку робіт художника (близько 40 праць у різних техніках: олії, акварелі, пастелі). Помер у Канаді. Роботи зберігаються в Києві та Ніжині.

Олександр Бондаревський (1914–1998), вихованець Ніжинського педагогічного інституту (1934 р. закінчив робфак, 1937 р. – педінститут), історик і журналіст, професор, засновник Українського Національного Державного Союзу, один із фундаторів Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі, голова Фундації Симона Петлюри у Великій Британії, автор низки статей з історії визвольних змагань українського народу в еміграційних виданнях.

Костянтин Штепа (1896–1958), випускник, аспірант, а згодом професор Ніжинського ІНО, відомий український історик, автор праць «Нариси з історії античної і християнської демонології у 2-х ч.» (Записки Ніжинського ІНО, 1926, кн. VI–VII), «Проблеми античного релігійного синкретизму в зв'язку з мотивами староукраїнської легендарної творчості» (зб. «Первісне громадянство». – К., 1927), «Про характер переслідування відьом у старій Україні» (зб. «Первісне громадянство». К., 1928, вип. 2–3) та ін., помер у Нью-Йорку.

Марія Малиш-Федорець (1885–1960), відома актриса, вихованка Ніжинської жіночої гімназії, брала участь у місцевому драмгуртку, яким керувала Марія Заньковецька, у 1906–1920 pp. – у трупі М.Садовського, виконала ряд ролей: донна Анна («Камінний господар»), Геся («Мораль пані Дульської), Анна Андріївна («Ревізор»), Юнона («Енеїда»), «Аделя» («Сторінка минулого»), Варка («Безталанна») та ін., знімалася у фільмі «Запорозький скарб», з 1944 р. – на еміграції, спершу в Німеччині, а потім в Австралії, де й померла.

Лев Окіншевич (1898–1980), відомий історик, вихованець Чернігівської гімназії, з 1933 р. – професор Ніжинського педагогічного інституту, після війни – професор і декан юридичного факультету Українського Вільного Університету в Мюнхені, з 1954 р. – співробітник Бібліотеки Конгресу у Вашингтоні, автор праць «Центральні установи Гетьманської України 17–18 ст.» (1929, т.1; 1930, т.2), «Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині 17-18 ст.» (1948), підручників «Лекції з історії права» (1947), «Огляд історії філософії права» (1948) та ін.

Олександер Канюка (1910–2000), художник і публіцист, народився в с. Гужівка тепер Ічнянського району на Чернігівщині, навчався в Ніжинському медичному училищі, в Академії Образотворчого мистецтва в Мюнхені, у Міннесотському університеті, написав книгу спогадів «Від Гужівки до Біломор-каналу» – про своє в'язничне минуле. Помер у США.

Анатолій Лисий (1925–2013), відомий громадський діяч, багатолітній голова Фундації ім. Івана Багряного в США, член Американської медичної асоціації та Українського лікарського товариства Америки; після перенесення 1978 року газети «Українські вісті» з Німеччини до США став головою видавничої спілки, що випускала газету; член Митрополичої ради Української православної церкви США; з 1989 року голова комітету допомоги Україні, який надавав гуманітарну допомогу жертвам Чорнобильської катастрофи та Ніжинському педуніверситетові, громадським установам і товариствам міста, в якому навчався в Ніжинській СШ №2. Помер у США.

Іван Максимович Ярешко (1907–1999), змінив прізвище на Іван Кошелівець, з 1926 по 1930 рік – студент, з 1930 р. – викладач Ніжинського ІНО, відомий літературознавець, дійсний член ВУАН і Наукового Товариства ім. Т. Шевченка в Європі, багаторічний редактор журналу «Сучасність», професор Українського Вільного Університету, перекладач, автор книг «Нариси з теорії літератури» (1954), «Сучасна література в УРСР» (1964), «Микола Скрипник» (1972), «Олександр Довженко» (1980), «Літературний процес дещо з віддалі» (1991) та ін. У травні 1993 року відвідав Ніжин і рідний педінститут разом із дружиною, відомою поетесою Еммою Андієвською. Похований у Мюнхені.

Йосип Позичанюк (1913–1944), псевдоніми Шугай, Шаблюк, письменник, патріот, один із діячів ОУН, з 1943 р. – політичний референт Головного Командування УПА, член Української Головної Визвольної Ради, голова Осередку інформації і пропаганди, редактор часописів «Бюро інформації Головної Визвольної Ради», «Самостійність», «Повстанець». Автор низки оповідань, що друкувалися у підпільних і емігрантських виданнях, серед них такі відомі, як «Гуляйпільські хлопці», «В житі», «Зелений шум», «Чемпіон», «Роса», «Іскра» та ін.

У 1931–1933 pp. навчався на мовно-літературному факультеті Ніжинського педінституту.

Олександр Григорович Астаф'єв (1952) відомий український літературознавець, письменник. Член Спілки письменників України (1992), Міжнародної асоціації україністів (1996), доктор філологічних наук (1999), лауреат премії ім. Б.Грінченка (1995). З 1991 р. працював доцентом, з 1999 р. – професором кафедри української літератури, а з 2000 р. – директором Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою. Автор поетичних збірок «Листвяний дзвін» (1961), «Заручини» (1988), «Слова, народжені снігами» (1995), «Зблизька і на відстані» (1996), книг та монографій: «Нарис життя і творчості Ігоря Качуровського» (1994), «Петро Одарченко. Штрихи до літературного портрета» (1996), «Поети «Нью-Йорської групи» (1995), «Лірика української діаспори: еволюція стильових систем» (1998). З 2000 року – професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Контакти

16600, м.Ніжин Чернігівської області, вул.Графська, 2

Приймальна ректора: (04631) 7-19-67 

Приймальна комісія: (04631) 2-35-88

E-mail: ndu@ndu.edu.ua

Повний телефонний довідник

Партнери

     

   сайт програми ЄС Еразмус+

сайт Національного Еразмус-офісу

Google Analytics Alternative